Цефопектам 500 мг/500 мг, порошок для ін’єкцій

ІНСТРУКЦІЯ для медичного застосування лікарського засобу ЦЕФОПЕКТАМ (CEF OPECTAM )

діючі речовини: цефоперазон, сульбактам; 1 флакон містить цефоперазону (у вигляді натрієвої солі стерильної) – 500 мг або 1 г та сульбактаму (у вигляді натрієвої солі стерильної) – 500 мг або 1 г відповідно.

Порошок для розчину для ін’єкцій. Основні фізико-хімічні властивості: порошок ві д б ілого до майже білого кольору, без видимих вкраплень .

Антибактеріальні засоби для системного застосування. Бета-лактамні антибіотики. Цефалоспорини третього покоління. Код AT Х J01D D 62.

Цефопектам є комбінацією сульбактаму натрію та цефоперазону натрію. Сульбактам натрію є похідним основного пеніцилінового ядра. Він є необоротним інгібітором бета-лактамази та застосовується тільки парентерально. За хімічною структурою це сульфон натрію пеніцилінату. Антибактеріальним компонентом сульбактаму/цефоперазону є цефоперазон натрію – напівсинтетичний цефалоспориновий антибіотик третього покоління широкого спектра дії, застосовується тільки парентерально та діє проти чутливих мікроорганізмів у стадії активної мультиплікації шляхом пригнічення біосинтезу мукопептиду клітинної мембрани. Сульбактам не має вираженої антибактеріальної активності, за винятком активності проти Neisseriaceae та Acinetobacter . Однак біохімічні дослідження на безклітинних бактеріальних системах показали, що сульбактам є необоротним інгібітором найважливіших бета-лактамаз, що продукуються мікроорганізмами, резистентними до бета-лактамних антибіотиків. Потенціал сульбактаму щодо запобігання деструкції пеніцилінів та цефалоспоринів резистентними мікроорганізмами підтверджений у дослідженнях резистентних штамів на цілісних мікроорганізмах, в яких сульбактам продемонстрував виражений синергізм з пеніцилінами та цефалоспоринами. Оскільки сульбактам також зв’язується з деякими пеніцилінзв’язуючими білками, чутливі штами стають вразливішими до дії сульбактаму/цефоперазону, ніж до дії одного цефоперазону. Комбінація сульбактаму та цефоперазону активна проти всіх мікроорганізмів, чутливих до цефоперазону. Крім того, спостерігається синергізм дії (зниження приблизно в 4 рази мінімальних концентрацій, що пригнічують мікроорганізми, у комбінації порівняно з такими концентраціями для кожного компонента окремо) проти таких мікроорганізмів: Haemophilus influenzae , видів Bacteroides , видів Staphylococcus , Acinetabacter calcoaceticus , Enterobacter aerogens , Escherichia coli , Proteus mirabilis , Klebsiella pneumoniae , Morganella morganii , Citrobacter freundii , Enterobacter cloacae , Citrobacter diversus . Сульбактам/цефоперазон виявляє активність in vitro щодо широкого спектра клінічно значущих мікроорганізмів: Грампозитивні мікроорганізми: Staphylococcus aureus (штами, що продукують або не продукують пеніциліназу), Staphylococcus epidermidis , Streptococcus pneumoniae (попередня назва Diplococcus pneumonia е ), Streptococcus pyogenes (бета-гемолітичний стрептокок групи А), Streptococcus agalactiae (бета-гемолітичний стрептокок групи В), більшість інших штамів бета-гемолітичних стрептококів, багато штамів Streptococcus faecalis (ентерококи). Грамнегативні мікроорганізми: Escherichia coli , види Klebsiella , види Enterobacter , види Citrobacter , Haemophilus influenzae , Proteus mirabilis , Proteus vulgaris , Morganella morganii (попередня назва Proteus morganii ), Providencia rettgeri (попередня назва Proteus rettgeri ), види Providencia , види Serratia (включаючи S . marcescens ), види Salmonella та Shigella , Pseudomonas aeruginosa та деякі види Pseudomonas , Acinetobacter calcoaceticus , Neisseria gonorrhoeae , Neisseria meningitidis , Bordetella pertussis , Yersinia enterocolitica . Анаеробні мікроорганізми: грамнегативні бацили (включаючи Bacteroides fragilis , інші види Bacteroides та види Fusobacterium ) , грампозитивні та грамнегативні коки (включаючи види Peptococcus , Peptostreptococcus та Veillonella ), грампозитивні бацили (включаючи види Clostridium , Eubacterium та Lactobacillus ).

Приблизно 84 % дози сульбактаму та 25 % дози цефоперазону, отриманої при введенні комбінації сульбактам/цефоперазон, виводиться нирками. Цефоперазон значною мірою виділяється з жовчю. Після введення сульбактаму/цефоперазону середній період напіввиведення сульбактаму становить 1 годину, а цефоперазону – 1,7 години. Концентрації в плазмі пропорційні введеній дозі. Ці дані відповідають раніше опублікованим результатам фармакокінетичного дослідження цих компонентів при їх окремому застосуванні. Середні значення максимальних концентрацій сульбактаму та цефоперазону після введення 2 г сульбактаму/цефоперазону ( 1 г сульбактаму, 1 г цефоперазону) внутрішньовенно протягом 5 хвилин становлять відповідно 130 та 236,8 мкг/мл. Це свідчить про більший об’єм розподілу сульбактаму (Vα = 18,0- 27,6 л ) порівняно з розподілом цефоперазону (Vα = 10,2- 11 л ). Сульбактам та цефоперазон добре розподіляються в тканинах та рідинах організму, включаючи жовч, жовчний міхур, шкіру, апендикс, фаллопієві труби, яєчники, матку. Немає доказів будь-якої фармакокінетичної взаємодії між сульбактамом і цефоперазоном при їх сумісному застосуванні у формі комбінованого препарату. Після багаторазового введення не виявлено будь-яких суттєвих змін у фармакокінетиці компонентів препарату та будь-якої їх кумуляції при застосуванні через кожні 8-12 годин. Дослідження, що проводились у дітей, показали відсутність будь-яких істотних змін фармакокінетики компонентів препарату (сульбактам/цефоперазон) порівняно з даними щодо дорослих пацієнтів. У дітей середній період напів виведення сульбактаму – від 0,91 до 1,42 години , а цефоперазону – від 1,44 до 1,88 години. Фармакокінетика комбінації сульбактам/цефоперазон вивчалася у пацієнтів літнього віку з порушеннями функції нирок та порушеннями функції печінки. Було виявлено подовження періоду напіввиведення, зниження кліренсу та збільшення об’єму розподілу обох компонентів препарату порівняно з відповідними показниками у здорових добровольців. Фармакокінетичні показники для сульбактаму співвідносяться зі ступенем порушення функції нирок, тоді як показники для цефоперазону – зі ступенем порушення функції печінки. Порушення функції печінки . Див. розділ «Особливості застосування». Порушення функції нирок . У пацієнтів з порушеннями функції нирок різного ступеня при застосуванні сульбактаму/цефоперазону загальний кліренс сульбактаму тісно корелює з кліренсом креатиніну. У пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нир о к відзначається значн е подовж ення період у напів виведенн я сульбактаму (у середньому 6,9 і 9,7 години за даними р ізних досліджень). Гемоді ал із суттєво впливає на пер і од напів виведення , загальний кліренс та об’єм розподілу сульбактаму. Значущих з мін у фармакокінетиці цефоперазону у хворих з нирковою недостатністю не виявлено. Цефоперазон не витісняє білірубін зі зв’язку з сироватковим альбуміном. Клінічні характеристики.

Інфекційно-запальні захворювання, спричинені чутливими до препарату мікроорганізмами: · інфекції дихальних шляхів ( верхніх і нижніх відділів) ; · інфекції сечовивідних шляхів ( верхніх і нижніх відділів ); · перитоніт, холецистит, холангіт та інші інфекції черевної порожнини ; · інфекції шкіри та м’яких тканин; · інфекції кісток і суглобів; · менінгіт; · септицемія; · запальні захворювання органів малого таза, ендометрит, гонорея та інші інфекції статевих органі в .

· Гіперчутливість до антибіотиків цефалоспоринового ряду, пеніцилінів, сульбактаму, цефоперазону та інших бета-лактамних антибіотиків.

Зважаючи на широкий спектр антибактеріальної активності сульбактаму/цефоперазону, при більшості інфекцій можлива монотерапія цим препаратом. Однак за певних показань сульбактам/цефоперазон мож на застосовувати разом з іншими антибіотиками. Якщо при цьому застосовують аміноглікозиди , необхідно контролювати функцію нирок протягом усього курсу терапії через мож ливі нефротоксичні реакції (також див . р озділ «Несумісність»). Алкоголь (етанол): при вживанні алкоголю п ід час курсу лікування та протягом 5 днів після закінчення лікування цефоперазоном відмічалися дисульфірамоподібні реакції ( припливи , пітливість, головний біль і тахікардія). Пацієнти повинні уникати вживання алкоголю, застосування препаратів , які містять алкоголь, протягом лікування препарат ом та впродовж 5 днів п ісля його закінчення. При штучно му харчуванн і (перорально му або парент ер ально му ) розчини, що містять етанол, за сто со вувати не слід. Нестероїдні протизапальні засоби, антиагреганти, антагоністи вітаміну К (варфарин): підвищення ризику кровотеч. Петльові діуретики та нефротоксичні препарати: можливе підвищення ризику нефротоксичності. Лабораторні тести : можливий х ибнопозитивн ий результат при визначенні глюкози в сеч і із застосуванн ям розчину Бенедикта або Фелінга. Комбінація с ульбактам/цефоперазон фізично несумісна з аміноглікозидами , аміфостином , філграстимом , лабеталолом , мепередином , нікордипіном , ондансетроном , перфеназином , прометазином , сарграмостином , вінорелбіном .

Гіперчутливість. Повідомлялося про розвиток тяжких, а інколи і летальних реакцій гіперчутливості (анафілактичних реакцій) у пацієнтів, які отримували терапію бета-лактамними або цефалоспориновими антибіотиками, в т.ч. комбінацією цефоперазон/сульбактам. Реакції гіперчутливості більш імовірні у пацієнтів з відомою гіперчутливістю до кількох алергенів. При виникненні алергічних реакцій необхідно негайно відмінити препарат та призначити відповідне лікування. Тяжкі анафілактичні реакції потребують негайного застосування еп інефрину , внутрішньовенн ого введення глюкокортико стероїд ів . За показаннями можливо застосування оксигенотерапії, забезпечення прохідності дихальних шляхів, включаючи інтубацію. Повідомлялося про випадки розвитку тяжких шкірних реакцій, інколи з летальним наслідком, таких як токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона та ексфоліативний дерматит, у пацієнтів, які отримували цефоперазон. У разі виникнення серйозної шкірної реакції терапію препаратом слід припинити та розпочати відповідне лікування. Застосування при порушеннях функції печінки . Цефоперазон значн ою мір ою виділяється з жовчю. У пацієнтів із захворюваннями печінки та/або обструкцією жовчовивідних шляхі в період напіввиведення цефоперазону зазвичай подовжується, а виведення із сечею збільшу ється. Навіть при тяжких порушеннях функції печінки в жовчі виявляються терапевтичні концентрації цефоперазону і тільки період напіввиведення збільшується в 2-4 рази. Корекція дози може бути необхідною в разі тяжкої обструкції жовчовивідних шляхів, тяжких захворювань печінки або у разі порушень функції нирок, пов’язаних з будь-яким із цих станів. У пацієнтів із порушеннями функції печінки та супутнім порушенням функції нирок слід ретельно контролювати концентрацію цефоперазону в сироватці крові та, за необхідності, коригувати дозування. При відсутності контролю концентраці ї препарату в кров і доза цефоперазону не повинна перевищувати 2 г / добу. Застосування при порушеннях функції нирок . Див. розділи «Фармакокінетика» та «Спосіб застосування та дози». Загальні застереження . Повідомлялося про випадки серйозних крово теч , включаючи випадки з летальним наслідком, при застосуванні цефоперазону /сульбактаму . Як і при застосуванні інших антибіотиків, лікування цефоперазоном/сульбактамом може спричинити дефіцит вітаміну К, що може призвести до розвитку коагулопатії. Цей механізм, найімовірніше, повʼязаний із пригніченням кишкової мікрофлори, яка в нормі синтезує цей вітамін. Група ризику включає пацієнтів з обмеженим харчуванням, мальабсорбцією (наприклад, при муковісцидозі), пацієнтів, які тривалий час перебувають на парентеральному (внутрішньовенному) харчуванні. Таким пацієнтам, а також пацієнтам, які отримували тривалу терапію антикоагулянтами перед призначенням Цефопектаму, слід постійно контролювати протромбіновий час (або Міжнародне нормалізоване співвідношення) як на початку, так і впродовж застосування Цефопектаму. Слід здійснювати нагляд за такими пацієнтами щодо ознак кровотечі, тромбоцитопенії та гіпопротромбінемії. У випадку розвитку тривалої кровотечі без виявлення інших причин цього явища, слід припинити застосування препарату . За наявності показань слід призначити екзогенний в ітамін К. Т ривале лікування препаратом Цефопек там , я к і інши ми антибіотик ами , може призвести до посиленого росту резистентн ої мікрофлори. Тому впродовж лікування слід ретельно спостерігати за станом пацієнтів. Як і у випадку застосування будь-якого високоефективн ого системн ого препарат у , п ри тривалому лікуванн і цефоперазоном/сульбактамом слід періодично контролювати функції нирок, печінки та кровотворної системи. Це особливо важливо щод о новонароджених, зокрема недоношених, а також інших немовлят. Про виникнення діареї, пов’язаної з C . difficile ( CDAD ), повідомлялося при застосуванні майже усіх антибактеріальних засобів, включаючи комбінацію цефоперазон натрію/сульбактам натрію. Тяжкість проявів може коливатися від помірної діареї до летального коліту. Застос ування антибактеріальни х засоб ів пригнічує нормальну флору товстого кишечника, що призводить до посиленого росту С. difficile. C . difficile продукує токсини А та В, що, у свою чергу, сприяє розвитку діареї, пов’язаної з C . difficile . Штами C . difficile , що продукують надлишок токсинів, п ідвищують захворюваність та летальність, оскільки такі інфекції можуть бути резистентними до антибактеріальної терапії і часто потребують колектомії. Можливість CDAD слід розглядати в усіх пацієнтів, у яких під час або після застосування антибіотиків виникла діарея. Необхідно ретельно збирати анамнез хвороби, оскільки про виникнення CDAD повідомлялося і через 2 місяці після лікування антибактеріальними засобами. У разі вираженої та стійкої діареї застосування препарату слід негайно припинити і розпочати відповідну терапію (наприклад, і з пероральним ванкоміцином). Застосування засобів, що пригнічують перистальтику, протипоказане. За відсутності необхідного лікування може розвинутися токсичний мегаколон, перитоніт, шок. Алкоголь. Див . розділ « Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій ». Можливі хибнопозитивні результати при визначенні концентрації глюкози у сечі неферментними методами та при постановці реакції Кумбса.

Цефоперазон/сульбактам успішно застосовують діт ям . Проте широкомасштабні досл ідження застосування даної комбінації недоношени м або новонароджени м діт ям не проводилися. Тому перед початком л ікуванн я даної групи пацієнтів слід адекватно оцін ювати потенційні переваги та можливі ризики від застосування препарату . У новонароджених з патологічною неонатальною жовтяницею цефоперазон не витісняє білірубін зі зв’язку з сироватковим альбуміном. Препарат містить натрій (63 мг натрію на 1 г препарату); це слід враховувати, призначаючи його пацієнтам, які перебувають на дієті з контрольованим вмістом натрію.

Сульбактам і цефоперазон проникають кр ізь плацентарний бар’єр. Дані щодо застосування препарату для лікування вагітних відсутні. Зважаючи на ц е, застосування у період вагітності можливе лише у виняткових випадках за життєвими показаннями. Препарат Цефопектам слід з обережністю призначати жінкам, які годують груддю, незважаючи на те, що складові препарату проникають у грудне молоко в незначній кількості.

Клінічний досвід застосування цефоперазону/сульбактаму дає підстави вважати, що вплив препарату на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами малоймовірний.

Доросл і . Звичайна доза препарату Цефопек там для дорослих становить 2- 4 г на добу (тобто від 1- 2 г на добу цефоперазону) внутрішньовенно або внутрішньом’язово, в еквівалентно розділених дозах кожні 12 годин. Таблиця 1 Спі вв ідношення с ульбактам у та ц ефоперазон у у препараті Сульбактам/ цефоперазон (г) Доза сульбактаму (г) Доза цефоперазону (г) 1:1 2 - 4 1 - 2 1 - 2 При тяжких або рефрактерних інфекціях добова доза препарату Цефопек там може бути п ідвищена до 8 г (тобто доза цефоперазону – 4 г ) внутрішньовенно у рівномірно розподілених дозах кожні 12 годин. Рекомендована максимальна добова доза сульбактаму становить 4 г ( 8 г препарату Цефопек там). Порушення функції печінки . Див. розділ «Особливості застосування». Порушення функції нирок . Режим дозування препарату Цефопектам слід коригувати у пацієнтів зі значним зниженням функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) з метою компенсації зниженого кліренсу сульбактаму. Пацієнтам із кліренсом креатиніну 15-30 мл/хв слід призначати сульбактам у максимальній дозі 1 г , яка вводиться кожні 12 годин (максимальна добова доза сульбактаму – 2 г ), а пацієнтам із кліренсом креатиніну менше 15 мл/хв слід призначати сульбактам у максимальній дозі 500 мг, яка вводиться кожні 12 годин (максимальна добова доза сульбактаму – 1 г ). При тяжких інфекціях може виникнути необхідність додаткового окремого призначення цефоперазону. Фармакокінетичний проф іль сульбактаму суттєво змінюється при проведенні гемодіалізу. Пер іод напіввиведення цефоперазону при гемоді ал ізі дещо зменшується. Таким чином, дозовий режим Цефопек таму при проведе нні діалізу п ідляга є корекції. Пацієнти літнього віку . Див. розділ «Фармакокінетика». Д іт и . Звичайна доза препарату Цефопек там для дітей становить 40-80 мг/кг/добу (20-40 мг/кг/добу цефоперазону), рівномірно розподілена на 2-4 дози. Таблиця 2 Спі вв ідношення с ульбактам у та ц ефоперазон у у препараті Сульбактам/цефоперазон (мг/кг/добу) Доза сульбактаму (мг/кг/добу) Доза цефоперазону (мг/кг/добу) 1:1 40 - 80 20 - 40 20 - 40 При тяжких або рефрактерних інфекціях добова доза може бути підвищена до 160 мг/кг маси тіла (80 мг/кг/добу цефоперазону) з рівномірним розподілом на 2-4 дози. Н овонароджен і . Новонародженим 1-го тижня життя препарат слід вводити кожні 12 годин. Максимальна добова доза сульбактаму для дітей не повинна перевищувати 80 мг / кг маси тіла (160 мг/кг/добу препарату Цефопек там). У випадку , якщо необхідна доза цефоперазону, що перевищує 80 мг / кг / добу, додаткову дозу цефоперазону слід призначати окремо. Внутрішньовенне застосування. Спосіб розведення. 1 етап . Приготування первинного розчину. Вмі ст флакон а потрібно розчинити у відповідній кількості 5 % розчину глюкози для ін’єкцій, 0,9 % розчину натрію хлориду для ін’єкцій або стерильн ої вод и для ін’єкцій у співвідношеннях, зазначених у табл иці 3. Таблиця 3 Загальна доза (г) Еквівалентна доза сульбактам + цефоперазон (г) Об ’ є м розчинника (мл) Максимальна к інцева концентрація (мг/мл) 1 0,5 + 0,5 3, 4 125 + 125 2 1 + 1 6,7 125 + 125 2 етап . Приготування вторинного розчину. Для проведення внутрішньовенних краплинних інфузій отриманий первинний розчин додають до відповідного розчинника до отримання загальної концентрації препарату Цефопек там 10-20 мг/мл в загальному об’ємі розчин у . Готовий вторинний розчин вводять внутрішньовенно краплинно протягом 15-60 хв илин . Для проведення внутрішньовенних струминних ін’єкцій отриманий первинний розчин препарату Цефопек там доводять розчинником до 20 мл і вводять повільно протягом не менше 3 хв илин . Цефопектам сумісний з такими розчинами: · стерильною водою для ін’єкцій; · 5 % розчином глюкози; · 0,9 % розчином натрію хлориду; · 5 % розчином глюкози в 0,225 % розчині натрію хлориду; · 5 % розчином глюкози у 0,9 % розчині натрію хлориду. Розчин Р інгера лактата є прийнятним розчинником для проведення внутрішньовенної інфузії, але не для первинного розведення (див. розділ «Несумісність»). Необхідним є двоетапне розведення . Для відновлення слід застос овувати стерильну воду для ін’єкцій (див. таблицю 3 ); потім отриманий розчин розводять розчином Р інгера лактату для отримання концентрації сульбактаму 5 мг/мл ( 2 мл або 4 мл первинно відно вленого розчину додають до 50 мл або 100 мл розчину Рінгера лактату відповідно ). Внутрішньом’язове застосування. 2 % розчин лідокаїну є прийнятним розчинником для приготування розчину для внутрішньом’язового введення, але не для первинного розведення (див . р озділ «Несумісність»). Лідокаїн. Для проведення внутрішньом’язової ін ’ єкції розведення лікарського засобу проводять у два етапи. Спочатку готують первинний розчин у стерильній воді для ін’єкцій (див. таблицю 3) з подальшим додаванням 2 % розчину лідокаїну . Приблизна концентрація лідокаїну у вторинному розчині – 0,5 %. Будь-який невикористаний продукт або відходи потрібно утилізувати відповідно до місцевих вимог.

Інформаці я щодо гострої токсичності цефоперазону натрію та сульбактаму натрію у людей обмежена . Симтоми: о чікуваними проявами передозування є, передусім, посилення прояв ів побічних ефектів. Слід враховувати , що високі концентрації бета-лактамних антибіотиків у спинномозковій р ідині можуть спричиняти неврологічні реакції, зокрема судоми. Мож ливі також нирков і порушен ня та подовження протромбінового часу . Лікування : симптоматичн е. Слід підтрим увати життєв і функці ї організму та водно-електролітн ий баланс , контролювати протромбіновий час та при необхідності призначати вітамін К. У разі виникнення судом – седативна терапія. Можливе проведення гемодіалізу для посил ення елімінаці ї препарату, особливо пацієнт ам з порушеннями функції нирок.

Комбінація сульбактаму/цефоперазону зазвичай добре переноситься. Більшість негативних реакцій мають легк ий або помірний ступінь тяжкості . Система крові та лімфатична система: еозинофілія, гіпопротромбінемія, нейтропенія (пов’язана з тривалим застосуванням, оборотна), тромбоцитопенія, лейкопенія, зниження рівня гемоглобіну та/або гематокриту, анемія, кровотеча, дефіцит вітаміну К, подовження протромбінового часу . Імунна система (ці реакції частіше трапляються у пацієнтів з алергією, особливо на пеніцилін) : реакції гіперчутливості, анафілактичні реакції (в т.ч. ларингоспазм, бронхоспазм, диспное, анафілактичний шок), анафілактоїдні реакції (включаючи шок) . Шкіра та підшкірні тканини: макулопапульозні висипання, свербіж, кропив’янка, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, ексфоліативний дерматит. Нервова система: гіперестезія слизової оболонки порожнини рота, неспокій, головний біль, запаморочення. Серцево-судинна система: васкуліт, крововилив (включаючи летальний наслідок), артеріальна гіпотензія, припливи, брадикардія/тахікардія, кардіогенний шок, зупинка серця . Травний тракт: діарея, нудота, блювання, псевдомембранозний ентероколіт. Гепатобіліарна система: транзиторне підвищення рівнів АсАТ, АлАТ, лужної фосфатази, білірубіну в плазмі крові, жовтяниця. Сечовидільна система: гематурія. Загальні прояви та порушення, пов’язані зі способом застосування препарату: гарячка , озноб, фасцикуляції, підвищена пітливість, флебіт у місці введення катетера, біль у місці ін’єкції. Лабораторні показники: підвищення рівня азоту сечовини та підвищення рівня креатиніну в сироватці крові (тимчасово), циліндрурія, позитивний прямий тест Кумбса . Ефекти, зумовлені біологічною дією препарату: можливий розвиток суперінфекції (у т.ч. кандидамікоз, мікоз статевих органів), викликаної резистентними мікроорганізмами.

2 роки.

В оригінальній упаковці при температурі не вище 25 ○ С. Зберігати у недоступному для дітей місці. Несумісність. Аміноглікозиди Розчини препарату Цефопектам та аміноглікозидів не слід змішувати в одному шприці або в одній інфузійній системі , оскільки між ними існує фізична несумісність. Якщо комбінована терапія препаратом Цефопектам та аміноглікозидами необхідна, слід застосовувати їх послідовну роздільну краплинну інфузію із застосуванням окремої вторинної внутрішньовенної трубкової системи, при цьому первинну внутрішньовенну трубкову систему слід ретельно промити відповідним розчином у перерві між інфузіями зазначених препаратів. Також доцільно, щоб протягом доби інтервали між введенням препарату Цефопектам та аміноглікозидів були по можливості максимальними. Розчин Рінгера лактат Первинне розведення розчином Рінгера лактату не рекомендоване, оскільки ці препарати несумісні. Однак застосування двоетапного процесу розведення, при якому первинним розчинником є вода для ін’єкцій, дозволяє уникнути несумісності при подальшому розведенні розчином Рінгера лактату (див. розділ «Спосіб застосування та дози») . Лідокаїн Первинне розведення 2 % розчином лідокаїну не рекомендується, оскільки ці препарати несумісн і . Однак застосування двоетапного процесу розведення, при якому первинним розчинником є вода для ін’єкцій, дозволяє уникнути несумісності при подальшому розведенні 2 % розчином лідокаїну (див. розділ «Спосіб застосування та дози») .

По 1 флакону; по 1 флакону в пачці; по 5 флаконів у касеті, 1 касета в пеналі.

За рецептом.

Публічне акціонерне товариство «Науково-виробничий центр «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод». Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності . Україна, 03134, м . Київ, вул. Миру, 17. ИНСТРУКЦИЯ по медицинскому применению лекарственного средства ЦЕФОПЕКТАМ (CEF OPECTAM ) Состав: действующие вещества: цефоперазон, сульбактам; 1 флакон содержит цефоперазона (в виде натриевой соли стерильной) – 500 мг или 1 г и сульбактама (в виде натриевой соли стерильной) – 500 мг или 1 г соответственно. Лекарственная форма. Порошок для раствора для инъекций. О сновные физико-химические свойства : порошок от белого или почти белого цвета , без видим ы х включений . Фармакотерапевтическая группа. Антибактериальные средства для системного применения. Бета-лактамные антибиотики. Цефалоспорины третьего поколения. Код AT Х J01D D 62. Фармакологические свойства. Фармакодинамика. Цефопектам является комбинацией сульбактама натрия и цефоперазона натрия. Сульбактам натрия является производным основного пенициллинового ядра. Он является необратимым ингибитором бета-лактамазы и применяется только парентерально. По химической структуре это сульфон натрия пеницил л инат а . Антибактериальным компонентом сульбактама/цефоперазона является цефоперазон натрия – полусинтетический цефалоспориновый антибиотик третьего поколения широкого спектра действия, применяется только парентерально и действует против чувствительных микроорганизмов в стадии активной мультипликации путем угнетения биосинтеза мукопептида клеточной мембраны. Сульбактам не имеет выраженной антибактериальной активности, за исключением активности против Neisseriaceae и Acinetobacter . Однако биохимические исследования на бесклеточных бактериальных системах показали, что сульбактам является необратимым ингибитором важнейших бета-лактамаз, продуцируемых микроорганизмами, резистентными к бета-лактамным антибиотикам. Потенциал сульбактама по предотвращению деструкции пенициллинов и цефалоспоринов резистентными микроорганизмами подтвержден в исследованиях резистентных штаммов на целостных микроорганизмах, в которых сульбактам продемонстрировал выраженный синергизм с пенициллинами и цефалоспоринами. Поскольку сульбактам также связывается с некоторыми пенициллинсвязывающими белками, чувствительные штаммы становятся более у язвимыми к действию сульбактама/цефоперазона, чем к действию одного цефоперазона. Комбинация сульбактама и цефоперазона является актив ной против всех микроорганизмов, чувствительных к цефоперазону. Кроме того, наблюдается синергизм действия (снижение примерно в 4 раза минимальных концентраций, подавляющих микроорганизмы, в комбинации по сравнению с такими концентрациями для каждого компонента отдельно ) против таких микроорганизмов : Haemophilus influenzae , видов Bacteroides , видов Staphylococcus , Acinetabacter calcoaceticus , Enterobacter aerogens , Escherichia coli , Proteus mirabilis , Klebsiella pneumoniae , Morganella morganii , Citrobacter freundii , Enterobacter cloacae , Citrobacter diversus . Сульбактам/цефоперазон проявляет активность in vitro в отношении широкого спектра клинически значимых микроорганизмов: Грамположительные микроорганизмы: Staphylococcus aureus (штаммы, продуцирующие или не продуцирующие пенициллиназу), Staphylococcus epidermidis , Streptococcus pneumoniae (прежнее название Diplococcus pneumonia е ), Streptococcus pyogenes (бета-гемолитический стрептококк группы А), Streptococcus agalactiae (бета-гемолитический стрептококк группы В), большинство других штаммов бета-гемолитических стрептококков, много штаммов Streptococcus faecalis (энтерококки). Грамотрицательные микроорганизмы: Escherichia coli , виды Klebsiella , виды Enterobacter , виды Citrobacter , Haemophilus influenzae , Proteus mirabilis , Proteus vulgaris , Morganella morganii (прежнее название Proteus morganii ), Providencia rettgeri (прежнее название Proteus rettgeri ), виды Providencia , виды Serratia (включая S . marcescens ), виды Salmonella и Shigella , Pseudomonas aeruginosa и некоторые виды Pseudomonas , Acinetobacter calcoaceticus , Neisseria gonorrhoeae , Neisseria meningitidis , Bordetella pertussis , Yersinia enterocolitica . Анаэробные микроорганизмы: грамотрицательные бациллы (включая Bacteroides fragilis , другие виды Bacteroides и виды Fusobacterium ), грамположительные и грамотрицательные кокки (включая виды Peptococcus , Peptostreptococcus и Veillonella ), грамположительные бациллы (включая виды Clostridium , Eubacterium и Lactobacillus ). Фармакокинетика . Примерно 84 % дозы сульбактама и 25 % дозы цефоперазона, полученной при введении комбинации сульбактам/цефоперазон, выводится почк ам и. Цефоперазон в значительной степени выделяется с желчью. После введения сульбактама/цефоперазона средний период полувыведения сульбактама составляет 1 час, а цефоперазона – 1,7 часа. Концентрации в плазме пропорциональны введенной дозе. Эти данные соответствуют ранее опубликованным результатам фармакокинетического исследования этих компонентов при их раздельном применении. Средние значения максимальных концентраций сульбактама и цефоперазона после введения 2 г сульбактама/цефоперазона ( 1 г сульбактама, 1 г цефоперазона) внутривенно на протяжении 5 минут составляют соответственно 130 и 236,8 мкг/мл. Это свидетельствует о большем объеме распределения сульбактама (Vα = 18,0- 27,6 л ) по сравнению с распределением цефоперазона (Vα = 10,2- 11 л ). Сульбактам и цефоперазон хорошо распределяются в тканях и жидкостях организма, включая желчь, желчный пузырь, кожу, аппендикс, фаллопиевы трубы, яичники, матку. Нет доказательств какого-либо фармакокинетического взаимодействия между сульбактамом и цефоперазоном при их совместном применении в форме комбинированного препарата. После многократного введения не выявлено каких-либо существенных изменений фармакокинетики компонентов препарата и любой их кумуляции при применении через каждые 8-12 часов. Исследования, которые проводились у детей, показали отсутствие каких-либо существенных изменений фармакокинетики компонентов препарата ( сульбактам/цефоперазон ) в сравнени и с данн ыми относительно взрослы х пациент ов . У детей средний период полувыведения сульбактама – от 0,91 до 1,42 часа, цефоперазона – от 1,44 до 1,88 часа. Фармакокинетика комбинации сульбактам/цефоперазон изучалась у пациентов пожилого возраста с нарушениями функции почек и нарушениями функции печени. Б ыло выявлено удлинение периода полувыведения, снижение клиренса и увеличение объема распределения обоих компонентов препарата по сравнению с соответствующими показателями у здоровых добровольцев. Фармакокинетические показатели для сульбактама соотносятся со степенью нарушения функции почек, тогда как показатели для цефоперазона – со степенью нарушения функции печени. Нарушения функции печени. См. раздел «Особенности применения». Нарушения функции почек. У пациентов с нарушениями функции почек различной степени при применении сульбактама/цефоперазона общий клиренс сульбактама тесно коррелирует с клиренсом креатинина. У пациентов с тяжел ыми нарушениями функции почек отмечается значительное удлинение периода полувыведения сульбактама (в среднем 6,9 и 9,7 часа по данным разных исследований). Гемодиализ существенно влияет на период полувыведения, общий клиренс и объем распределения сульбактама. Значим ых изменений в фармакокинетике цефоперазона у больных с почечной недостаточностью не выявлено. Цефоперазон не вытесняет билирубин из связи с сывороточным альбумином. Клинические характеристики. Показания. Инфекционно-воспалительные заболевания, вызванные чувствительными к препарату микроорганизмами : · инфекции дыхательных путей ( верхних и нижних отделов) ; · инфекции мочевыводящих путей ( верхних и нижних отделов ); · перитонит, холецистит, холангит и другие инфекции брюшной полости ; · инфекции кожи и мягких тканей; · инфекции костей и суставов ; · менингит; · септицемия; · воспалительные заболевания органов малого таза, эндометрит, гонорея и другие инфекции половых органов . Противопоказания. · Гиперчувствительность к антибиотикам цефалоспоринового ряда, пенициллинам, сульбактаму, цефоперазону и другим бета-лактамным антибиотикам. Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий. Учитывая широкий спектр антибактериальной активности сульбактама/цефоперазона, при большинстве инфекций возможна монотерапия этим препаратом. Однако при определенных показаниях сульбактам/цефоперазон мож но применять вместе с другими антибиотиками. Если при этом применяют аминогликозиды , необходимо контролировать функцию почек на протяжении всего курса терапии из-за возможных нефротоксических реакций (также см. раздел «Несовместимость»). Алкоголь (этанол): при употреблении алкоголя во время курса лечения и в течение 5 дней после окончания лечения цефоперазоном отмечались дисульфирамоподобные реакции (приливы, потливость, головная боль и тахикардия) . Пациенты должны избегать употребления алкоголя, применения алкогольсодержащих препаратов во время лечения препаратом и в течение 5 дней после его окончания. При искусственном питании (пероральном или парентальном) растворы, содержащие этанол, применять не следует. Нестероидные противовоспалительные средства, антиагреганты, антагонисты витамина К (варфарин): повышение риска кровотечений. Петлевые диуретики и нефротоксические препараты: возможно повышение риска нефротоксичности. Лабораторные тесты: возможен ложноположительный результат при определении глюкозы в моче с применением раствора Бенедикта или Фелинга. Комбинация сульбактам/цефоперазон физически несовместима с аминогликозидами , амифостином , филграстимом , лабеталолом , мепередином , никордипином , ондансетроном , перфеназином , прометазином , сарграмостином , винорелбином . Особенности применения. Гиперчувствительность. Сообщалось о развитии тяжелых, а иногда и летальных реакций гиперчувствительности (анафилактических реакций) у пациентов, получавших терапию бета -лактамными или цефалоспориновыми антибиотиками, в т.ч. комбинацией цефоперазон/сульбактам. Реакции гиперчувствительности более вероятны у пациентов с известной гиперчувствительностью к нескольким аллергенам. При возникновении аллергических реакций необходимо немедленно отменить препарат и назначить соответствующее лечение. Тяжелые анафилактические реакции требуют немедленного применения эпинефрина, внутривенного введения глюкокортико стероидов. По показаниям возможно применение оксигенотерапии, обеспечение проходимости дыхательных путей, включая интубацию. Сообщалось о случаях развития тяжелых кожных реакций, иногда с летальным исходом, таких как токсический эпидермальный некролиз, синдром Стивенса-Джонсона и эксфолиативный дерматит, у пациентов, получавших цефоперазон. В случае возникновения серьезной кожной реакции терапию препарат ом следует прекратить и начать соответствующее лечение. Применение при нарушени ях функции печени. Цефоперазон в значительной степени выделяется с желчью. У пациентов с заболеваниями печени и/или обструкцией желчевыводящих путей период полувыведения цефоперазона обычно у длиня ется, а выведение с мочой увеличивается. Даже при тяжелых нарушениях функции печени в желчи о пределя ются терапевтические концентрации цефоперазона и только период полувыведения увеличивается в 2-4 раза. Коррекция дозы может потребоваться в случае тяжелой обструкции желчевыводящих путей, тяжелых заболеваний печени или в случае нарушений функции почек, связанных с любым из этих состояний. У пациентов с нарушениями функции печени и сопутствующим нарушением функции почек следует тщательно контролировать концентраци ю цефоперазона в сыворотке крови и, при необходимости, корректировать дозировк у . При отсутстви и контроля концентраци и препарата в крови доза цефоперазона не должна превышать 2 г / сутки. Применение при нарушени ях функции почек. См. разделы «Фармакокинетика» и «Способ применения и дозы». Общие предостережения. Сообщалось о случаях серьезных кровотечений, включая случаи с летальным исходом, при применении цефоперазона/сульбактама. Как и при применении других антибиотиков, лечение цефоперазоном/сульбактамом может вызвать дефицит витамина К , что может привести к развитию коагулопатии. Этот механизм, скорее всего, связан с подавлением кишечной микрофлоры, которая в норме синтезирует этот витамин. Группа риска включает пациентов с ограниченным питанием, мальабсорбцией (например, при муковисцидозе), пациентов, которые длительное время находятся на парентеральном (внутривенном) питании. Таким пациентам, а также пациентам, получавшим длительную терапию антикоагулянтами перед назначением Цефопектама, следует постоянно контролировать протромбиновое время (или Международное н ормализованное о тношение) как в начале, так и в течение применения Цефопектама. Следует осуществлять надзор за такими пациентами относительно признаков кровотечения, тромбоцитопении и гипопротромбинемии. В случае развития длительно го кровотечения без выявления других причин этого явления, следует прекратить применение препарата . При наличии показаний следует назначить экзогенный витамин К. Д лительное лечение препаратом Цефопектам , к ак и други ми антибиотик ами , может привести к усиленному росту резистентной микрофлоры. В течение лечения следует тщательно наблюдать за состоянием пациентов . Как и в случае применения любого высокоэффективного системного препарата, при длительном лечении цефоперазоном/сульбактамом следует периодически контролировать функции почек, печени и кроветворной системы. Это особенно важно в отношении новорожденных, в частности недоношенных, а также других младенцев. О возникновении диареи, связанной с C. difficile (CDAD), сообщалось при применении почти всех антибактериальных средств, включая комбинацию цефоперазон натрия/сульбактам натрия. Тяжесть проявлений может колебаться от умеренной диареи до летального колита . Прим е не ние антибактериальны х средств подавляет нормальную флору толстого кишечника , что приводит к усиленному росту С. difficile . C. difficile про дуцирует токсины А и В, что, в свою очередь, способствует развитию диареи, связанной с C. difficile . Штаммы C. difficile , продуцирую щие избыток токсинов, повышают заболеваемость и летальность, поскольку такие инфекции могут быть резистентными к антибактериальной терапии и часто требуют кол э ктомии. Возможность CDAD следует рассматривать у всех пациентов, у которых во время или после применения антибиотиков возникла диарея. Необходимо тщательно собирать анамнез болезни, поскольку о возникновении CDAD сообщалось и через 2 месяца после лечения антибактериальными средствами. В случае выраженной и стой к ой диареи применение препарата следует немедленно прекратить и начать соответствующую терапию (например, с пероральным ванкомицином). Применение средств, угнетающих перистальтику, противопоказано. При отсутствии необходимого лечения может развиться токсический мегаколон, перитонит, шок. Алкогол ь. См. раздел « Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий ». Возможны ложноположительные результаты при определении концентрации глюкозы в моче неферментными методами и при постановке реакции Кумбса. Дети. Цефоперазон/сульбактам успешно применяют детям. Однако широкомасштабные исследования применения данной комбинации недоношенным или новорожденным детям не проводились. Поэтому перед началом лечения данной группы пациентов следует адекватно оценивать потенциальные преимущества и возможные риски от применения препарата. У новорожденных с патологической неонатальной желтухой ц ефоперазон не вытесняет билирубин из связи с сывороточным альбумином. Препарат содержит натрий (6 3 мг натрия на 1 г препарата); это следует иметь в виду при назначении его пациентам, находящимся на диете с контрол ируем ым содержанием натрия. Применение в период беременности или кормления грудью. Сульбактам и цефоперазон проникают через плацентарный барьер. Данные относительно применения препарат а для лечения беременных отсутствуют. Учит ывая это, применение в период беременности возможно только в исключительных случаях по жизненным показаниям. Препарат Цефопектам следует с осторожностью назначать женщинам, кормящим грудью, несмотря на то, что составляющие препарата проникают в грудное молоко в незначительном количестве. Способность влиять на скорость реакции при управлении автотранспортом или другими механизмами. Клинический опыт применения цефоперазона/сульбактама дает основание считать, что влияние препарата на скорость реакции при управлении автотранспортом или другими механизмами маловероятно. Способ применения и дозы . В зрослы е . Обычная доза препарата Цефопектам для взрослых составляет 2- 4 г в сутки (то есть от 1- 2 г в сутки цефоперазона) внутривенно или внутримышечно, в эквивалентно разделенных дозах каждые 12 часов. Таблица 1 Соотношение с ульбактам а и ц ефоперазон а в препарате Сульбактам/цефоперазон (г ) Доза с ульбактама (г ) Доза цефоперазона (г ) 1:1 2 - 4 1 - 2 1 - 2 При тяжелых или рефрактерных инфекциях суточная доза препарата Цефопектам может быть повышена до 8 г (то есть доза цефоперазона – 4 г ) внутривенно в равномерно распределенных дозах каждые 12 часов. Рекомендованная максимальная суточная доза сульбактама составляет 4 г ( 8 г препарата Цефопектам). Н арушени я функции печени. См. раздел «Особенности применения». Н арушени я функции почек. Режим дозирования препарата Цефопектам следует корри г ировать у пациентов со значительным снижением функции почек (клиренс креатинина < 30 мл/мин) с целью компенсации сниженного клиренса сульбактама. П ациент ам с клиренсом креатинина 15-30 мл/мин следует назначать сульбактам в максимальной дозе 1 г , которая вводится каждые 12 ч асов (максимальная суточная доза сульбактама – 2 г ), а пациент ам с клиренсом креатинина менее 15 мл/мин следует назначать сульбактам в максимальной дозе 500 мг, которая вводится каждые 12 ч асов (максимальная суточная доза сульбактама – 1 г ). При тяжелых инфекциях может возникнуть необходимость дополнительного отдельного назначения цефоперазона. Фармакокинетический профиль сульбактама существенно из меняется при проведении гемодиализа. Период полувыведения цефоперазона при гемодиализе несколько уменьшается. Таким образом, дозов ый режим Цефопек там а при пр овед ении диализа под лежит коррекции. Пациент ы пожилого возраста. См.раздел «Фармакокинетика». Дети. Обычная доза препарата Цефопектам для детей составляет 40-80 мг / кг / сутки (20-40 мг/кг / сутки цефоперазона), равномерно распределен н а я на 2-4 дозы. Таблица 2 Соотношение с ульбактам а и ц ефоперазон а в препарате Сульбактам/цефоперазон (мг/кг/ сутки ) Доза с ульбактама (мг/кг/ сутки ) Доза цефоперазона (мг/кг/ сутки ) 1:1 40 - 80 20 - 40 20 - 40 При тяжелых или рефрактерных инфекциях суточная доза может быть повышена до 160 мг / кг массы тела (80 мг/кг/сут ки цефоперазона) с равномерным распределен ием на 2-4 дозы. Новорожденные. Новорожденным 1-й недели жизни препарат следует вводить каждые 12 часов. Максимальная суточная доза сульбактама для детей не должна превышать 80 мг / кг массы тела (160 мг/кг/сут ки препарата Цефопектам). В случае , если необходима доза цефоперазона, превыша ющая 80 мг / кг / сутки, дополнительную дозу цефоперазона следует назначать отдельно. Внутривенное применение. Способ разведения. 1 этап. Приготовление первичного раствора. Содержимое флакона нужно растворить в соответствующем количестве 5 % раствора глюкозы для инъекций, 0,9 % раствора натрия хлорида для инъекций или стерильной воды для инъекций в соотношениях, указанных в таблице 3. Таблица 3 Общая доза (г) Эквивалентная доза сульбактам + цефоперазон (г) Объем растворителя (мл) Максимальная к онечная концентрац ия (мг/мл) 1 0,5 + 0,5 3, 4 125 + 125 2 1 + 1 6,7 125 + 125 2 этап. Приготовление вторичного раствора. Для проведения внутривенных капельных инфузий полученный первичный раствор добавляют к соответствующему растворител ю до получения общей концентрации препарата Цефопектам 10-20 мг/мл в общем объеме раствор а . Готовый вторичный раствор вводят внутривенно капельно в течение 15-60 мин ут . Для проведения внутривенных струйных инъекций полученный первичный раствор препарата Цефопектам доводят растворителем до 20 мл и вводят медленно в течение не менее 3 мин ут . Цефопектам совместим с такими растворами: · стерильной водой для инъекций; · 5 % раствором глюкозы ; · 0,9 % раствором натрия хлорида; · 5 % раствором глюкозы в 0,225 % растворе натрия хлорида; · 5 % раствором глюкозы в 0,9 % растворе натрия хлорида. Раствор Рингера лактата является приемлемым растворителем для проведения внутривенной инфузии, но не для первичного разведения (см. раздел «Несовместимость»). Необходимым является двухэтапное разведение. Для восстановления следует применять стерильную воду для инъекций (см. таблицу 3); затем полученный раствор разводят раствором Рингера лактата для получения концентрации сульбактама 5 мг/мл (2 мл или 4 мл первично восстановленного раствора добавляют к 50 мл или 100 мл раствора Рингера лактата соответственно). Внутримышечное применение. 2 % раствор лидокаина является приемлемым растворителем для приготовления раствора для внутримышечного введения, но не для первичного разведения (см. раздел «Несовместимость»). Лидокаин. Для проведения внутрим ышечной инъекции разведение лекарственного средства проводят в два этапа. Сначала готовят первичный раствор в стерильной воде для инъекций (см. таблицу 3 ) с последующим добавлением 2 % раствора лидокаина. Приблизительная концентрация лидокаина во вторичном растворе – 0,5 %. Любой неиспользованный продукт или отходы нужно утилизировать в соответствии с местными требованиями. Дети. Применяют детям с первых дней жизни. С осторожностью назначают новорожденным и недоношенным детям. При применении новорожденным, особенно недоношенным, и грудным детям могут возникать транзиторные нарушения функции почек, печени и кроветворной системы. Поэтому перед началом лечения следует тщательно оценить потенциальную пользу и возможные риски терапии. У новорожденных с билирубиновой энцефалопатией цефоперазон не вытесняет билирубин из связи с белками плазмы крови. Передозировка. Информация о б острой токсичности цефоперазона натрия и сульбактама натрия у людей ограничен а . Симптомы: ожидаемыми проявлениями передозировки есть, прежде всего, усиление проявлений побочных эффектов. Следует учитывать, что высокие концентрации бета-лактамных антибиотиков в спинномозговой жидкости могут вызывать неврологические реакции, в частности судороги. Возможны также почечные нарушения и удлинение протромбинового времени. Лечение : симптоматическое. Следует поддерживать жизненные функции организма и водно-электролитный баланс, контролировать протромбиновое время и при необходимости назначать витамин К. В случае возникновения судорог – седативн ая терапия. Возможно проведение гемодиализа для усиления элиминации препарата, особенно пациент ам с нарушениями функции почек. Побочн ые реакции. Комбинация сульбактама/цефоперазона обычно хорошо переносится. Большинство негативных реакций имеют легк ую или умеренн ую степен ь тяжести. Система крови и лимфатическая система: эозинофилия, гипопротромбинемия, нейтропения (связанная с длительным применением, обратимая), тромбоцитопения, лейкопения, снижение уровня гемоглобина и/или гематокрита, анемия, кровотечение, дефицит витамина К, удлинение протромбинового времени. Иммунная система: (эти реакции чаще встречаются у пациентов с аллергией, особенно на пенициллин): реакции гиперчувствительности, анафилактические реакции ( в т.ч. ларингоспазм , бронхоспазм , диспноэ , анафилактический шок) , анафилактоидные реакции (включая шок) . Кожа и подкожные ткани: макулопапулезные высыпания, зуд, крапивница, токсический эпидермальный некролиз, синдром Стивенса-Джонсона , эксфолиативный дерматит . Нервная система: гиперестезия слизистой оболочки полости рта , беспокойство , головная боль, головокружение. Сердечно-сосудистая система: васкулит, кровоизлияние (включая летальный исход), артериальная гипотензия, приливы , брадикардия/тахикардия , кардиогенный шок , остановка сердца . Пищеварительный тракт: диарея, тошнота, рвота, псевдомембранозный энтеро колит. Гепатобилиарная система: транзиторное повышение уровней АсАТ, АлАТ, щелочной фосфатазы, билирубина в плазме крови, желтуха . Мочевыделительная система: гематурия. Общие проявления и нарушения, связанные со способом применения препарата: лихорадка, озноб, фасцикуляции, повышенная потливость, флебит в месте введения катетера, боль в месте инъекции. Лабораторные показатели: повышение уровня азота мочевины крови, повышение уровня креатинина в сыворотке крови (временно), цилиндрурия, положительный прямой тест Кумбса. Эффекты, обусловленные биологическим действием препарата: возможно развитие суперинфекции (в т.ч. кандидамикоз, микоз половых органов), вызванной резистентными микроорганизмами. Срок годности. 2 года. Условия хранения. В оригинальной упаковке при температуре не выше 25 °С. Хранить в недоступном для детей месте. Несовместимость. Аминогликозиды Растворы препарата Цефопектам и аминогликозидов не следует смешивать в одном шприце или в одной инфузионной системе, поскольку между ними существует физическая несовместимость. Если комбинированная терапия препаратом Цефопектам и аминогликозидами необходима, следует применять их последовательн ую раздельную капельную инфузию с применением отдельной вторичной внутривенной трубочной системы, при этом первоначальн ую внутривенн ую трубочн ую систем у следует тщательно промыт ь соответствующим раствором в перерыве между инфузиями указанных препаратов. Также целесообразно, чтобы в течение суток интервалы между введениями препарата Цефопектам и аминогликозидов были по возможности максимальными. Раствор Рингера лактат Первичное разведение раствором Рингера лактата не рекомендовано, поскольку эти препараты несовместимы. Однако применение двухэтапного процесса разведения, при котором первичным растворителем является вода для инъекций, позволяет избежать несовместимости при дальнейшем разведении раствором Рингера лактата (см. раздел «Способ применения и дозы»). Лидокаин Первичное разведение 2 % раствором лидокаина не рекомендуется, поскольку эти препараты несовместимы. Однако применение двухэтапного процесса разведения, при котором первичным растворителем является вода для инъекций, позволяет избежать несовместимости при дальнейшем разведении 2 % раствором лидокаина (см. раздел «Способ применения и дозы»).