Санаксон Т-1000, порошок для ін’єкцій

ІНСТРУКЦІЯ для медичного застосування лікарського засобу CАНАКСОН Т - 1000 (SANAXONE T - 1000)

діючі речовини : цефтриаксон , тазобактам ; 1 флакон містить цефтриаксон натрію еквівалентно цефтриаксону 1000 мг, тазобактам натрію еквівалентно тазобактаму 125 мг.

Порошок для розчину для ін’єкцій. Основні фізико-хімічні властивості: порошок від майже білого до жовтого кольору.

Антибактеріальні засоби для системного застосування. Цефалоспорини третього покоління. Цефтриаксон та інгібітор b -лактамаз. Код АТХ J01D D63 .

CАНАКСОН Т – 1000 – антибактеріальний лікарський засіб, фіксована комбінація цефалоспоринового антибіотика третього покоління для парентерального застосування цефтриаксону натрію та інгібітору β -лактамаз тазобактаму натрію. Цефтриаксон – парентеральний цефалоспориновий антибіотик третього покоління з пролонгованою дією. Бактерицидна активність цефтриаксону зумовлена пригніченням синтезу клітинних мембран. Цефтриаксон активний in vitro відносно більшості грамнегативних і грампозитивних мікроорганізмів. Цефтриаксон стійкий до більшості b -лактамаз (як пеніциліназ, так і цефалоспориназ) грампозитивних і грамнегативних бактерій. Цефтриаксон активний відносно таких мікроорганізмів in vitro : Грампозитивні аероби: Staphylococcus aureus (метициліночутливий), коагулазонегативні стафілококи, Streptococcus pyogenes (β-гемолітичний, група А), Streptococcus agalactiae (β-гемолітичний, група В), більшість інших видів b -гемолітичних стрептококів, Streptococci групи viridans , Streptococcus pneumoniae . Примітка. Стійкі до метициліну Staphylococcus spp. резистентні до цефалоспоринів, у тому числі до цефтриаксону. Також Enterococcus faecalis , Enterococcus faecium та Listeria monocytogenes проявляють стійкість до цефтриаксону. Грамнегативні аероби: Acinetobacter lwoffi , Acinetobacter anitratus (головним чином A. baumanii )*, Aeromonas hydrophila , Alcaligenes faecalis , Alcaligenes odorans , Borrelia burgdorferi , Capnocytophaga spp. , Citrobacter diversus (у тому числі C. amalonaticus ), Citrobacter freundii *, Escherichia coli , Enterobacter aerogenes *, Enterobacter cloacae *, Enterobacter spp. (інші)*, Haemophilus ducreyi , Haemophilus influenzae , Haemophilus parainfluenzae , Hafnia alvei , Klebsiella oxytoca , Klebsiella pneumoniae **, Moraxella catarrhalis (раніше називалися Branhamella catarrhalis ), Moraxella osloensis , Moraxella spp. (інші), Morganella morganii , Neisseria gonorrhoea , Neisseria meningitidis , Pasteurella multocida , Plesiomonas shigelloides , Proteus mirabilis , Proteus penneri *, Proteus vulgaris *, Pseudomonas fluorescens *, Pseudomonas spp. (інші)*, Providentia rettgeri *, Providentia spp. (інші), Salmonella typhi , Salmonella spp. (нетифоїдні), Serratia marcescens *, Serratia spp. (інші)*, Shigella spp. , Vibrio spp. , Yersinia enterocolitica , Yersinia spp. (інші). * Деякі ізоляти цих видів стійкі до цефтриаксону, головним чином унаслідок утворення β-лактамаз, що кодуються хромосомами. ** Деякі ізоляти цих видів стійкі до цефтриаксону внаслідок утворення низки плазмідо-опосередкованих β-лактамаз. Примітка. Багато зі штамів вищезазначених мікроорганізмів, які мають множинну стійкість до таких антибіотиків, як амінопеніциліни та уреїдопеніциліни, цефалоспорини першого та другого покоління, аміноглікозиди, є чутливими до цефтриаксону, за винятком клінічних штамів P. аeruginosa , стійких до цефтриаксону. Treponema pallidum чутлива до цефтриаксону in vitro і в дослідах на тваринах. Анаероби: Bacteroides spp. (чутливі до жовчі)*, Clostridium spp. (крім C. difficile ), Fusobacterium nucleatum , Fusobacterium spp. (інші), Gaffkia anaerobica (раніше називалися Peptococcus ), Peptostreptococcus spp . * Деякі ізоляти цих видів стійкі до цефтриаксону, головним чином внаслідок утворення β-лактамаз. ** Деякі ізоляти цих видів стійкі до цефтриаксону внаслідок утворення β-лактамаз. Примітка. Багато зі штамів Bacteroides spp. , які продукують b -лактамази (зокрема B. fragilis ), стійкі до цефтриаксону. Стійкий Clostridium difficile . Тазобактам – це інгібітор β-лактамаз Річмойда Сайкеса ΙΙΙ класу: пеніцилінази та цефалоспоринази. Є похідною «пеніцилінового ядра», сульфон-пеніциланової кислоти. Тазобактам необоротно пригнічує більшість β-лактамаз, що продукуються клінічно важливими грамнегативними та грампозитивними аеробними та анаеробними бактеріями, ковалентно зв’язуючись з їхніми ферментами. Зокрема тазобактам характеризується високим ступенем здатності до зв’язування з плазмідопосередкованими β-лактамазами, які часто є причиною розвитку резистентності до пеніцилінових та цефалоспоринових антибіотиків. Тазобактам не пригнічує активність ферментів класу А. Крім того, тазобактам не пригнічує активність β -лактамаз, таких як: - ферменти β -лактамази типу AmpC (продукуються ентеробактеріями); - карбапенемази на основі серину (наприклад карбапенемази, що продукуються Klebsiella pneumoniae ); - метало- β -лактамази (наприклад метало- β -лактамаза Нью-Делі); - β -лактамази Емблера класу D (окса-карбапенемази).

Всмоктування . Внутрішньом’язове введення. Після внутрішньом’язової ін’єкції середній піковий рівень цефтриаксону у плазмі крові становить приблизно половину від такого, що спостерігається після внутрішньовенного введення еквівалентної дози. Максимальна концентрація у плазмі крові після одноразового внутрішньом’язового введення 1 г лікарського засобу становить 81 мг/л та досягається через 2–3 години після введення. Площа під кривою «концентрація – час» у плазмі крові після внутрішньом’язового введення дорівнює такій після внутрішньовенного введення еквівалентної дози. Внутрішньовенне введення. Після внутрішньовенного болюсного введення цефтриаксону у дозі 500 мг і 1 г середній піковий рівень цефтриаксону у плазмі крові становить приблизно 120 і 200 мг/л відповідно. Після внутрішньовенних інфузій цефтриаксону у дозі 500 мг, 1 г і 2 г рівень цефтриаксону у плазмі крові становить приблизно 80, 150 і 250 мг/л відповідно. Розподіл. Об’єм розподілу цефтриаксону становить 7–12 л. Концентрації, що набагато перевищують мінімальні пригнічувальні концентрації для більшості значущих збудників інфекцій, виявляються у тканинах, включаючи легені, серце, жовчовивідні шляхи, печінку, мигдалики, середнє вухо та слизову носа, кістки, а також спинномозкову, плевральну та синовіальну рідини, секрет простати. Збільшення середньої пікової концентрації у плазмі крові на 8–15 % (C max ) спостерігалося при повторному введенні; рівноважний стан досягався у більшості випадків протягом 48–72 годин залежно від шляху введення. Проникнення в окремі тканини. Цефтриаксон проникає в оболонки головного мозку. Проникнення більш виражене при запаленні оболонок головного мозку. Середня пікова концентрація цефтриаксону у спинномозковій рідині у пацієнтів з бактеріальним менінгітом становить до 25 % від такої у плазмі порівняно з 2 % у пацієнтів без запалення оболонок головного мозку. Пікові концентрації цефтриаксону в спинномозковій рідині досягаються приблизно через 4‑6 годин після внутрішньовенної ін’єкції. Цефтриаксон проходить через плацентарний бар’єр, а також в малих концентраціях виявляється у грудному молоці (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»). Зв’язування з білками. Цефтриаксон оборотно зв’язується з альбуміном. Зв’язування з білками плазми становить близько 95 % при концентрації у плазмі крові менше 100 мг/л. Зв’язування є насичуваним, і ступінь зв’язування зменшується зі зростанням концентрації (до 85 % при концентрації у плазмі крові 300 мг/л). Біотрансформація. Цефтриаксон не піддається системному метаболізму, а перетворюється у неактивні метаболіти під дією кишкової флори. Виведення. Загальний плазмовий кліренс цефтриаксону (зв’язаного і незв’язаного) становить 10‑22 мл/хв. Нирковий кліренс становить 5–12 мл/хв. 50–60 % цефтриаксону виводиться у незміненому вигляді нирками, в першу чергу шляхом гломерулярної фільтрації, 40–50 % – у незміненому вигляді з жовчю. Період напіввиведення цефтриаксону у дорослих становить близько 8 годин. Пацієнти з нирковою або печінковою недостатністю. У хворих з порушенням функцій нирок або печінки фармакокінетика цефтриаксону змінюється незначною мірою, відзначається лише незначне збільшення періоду напіввиведення (менше ніж у 2 рази), навіть у пацієнтів із тяжким порушенням функції нирок. Відносно помірне збільшення періоду напіввиведення при порушенні функції нирок пояснюється компенсаторним збільшенням позаниркового кліренсу у результаті зменшення зв’язування з білками і відповідним збільшенням позаниркового кліренсу загального цефтриаксону. У пацієнтів з порушенням функції печінки період напіввиведення цефтриаксону не збільшується у зв’язку з компенсаторним збільшенням ниркового кліренсу. Це відбувається також у результаті збільшення вільної фракції цефтриаксону у плазмі крові, що сприяє парадоксальному збільшенню загального кліренсу лікарського засобу зі збільшенням об’єму розподілу паралельно до такого загального кліренсу. Пацієнти літнього віку. У пацієнтів віком від 75 років середній період напіввиведення зазвичай у 2–3 рази вищий, ніж у дорослих молодого віку.

Період напіввиведення цефтриаксону подовжений у новонароджених віком до 14 днів. Рівень вільного цефтриаксону може надалі зростати у результаті дії таких факторів, як зменшення клубочкової фільтрації і порушення зв’язування з білками. У дітей період напіввиведення менший, ніж у новонароджених або дорослих. Плазмовий кліренс і об’єм розподілу загального цефтриаксону вищі у дітей, ніж у дорослих. Лінійність/нелінійність. Фармакокінетика цефтриаксону є нелінійною, і всі основні фармакокінетичні параметри, за винятком періоду напіввиведення, залежать від дози і зменшуються меншою мірою, ніж пропорційно до дози. Нелінійність спостерігається у результаті насичення зв’язування з білками плазми крові, і тому для загального цефтриаксону це спостерігається у плазмі крові, а для вільного (незв’язаного) – ні. Фармакокінетичний/фармакодинамічний взаємозв’язок. Як і в інших β -лактамів, фармакокінетичний/фармакодинамічний індекс, який демонструє найкращу кореляцію з ефективністю in vivo, є відсотком інтервалу дозування, при якому незв’язана концентрація залишається вище мінімальної інгібуючої концентрації цефтриаксону для окремих цільових видів (тобто %T > мінімальної інгібуючої концентрації). Клінічні характеристики.

- Інфекції нижніх відділів дихальних шляхів; - гострий бактеріальний отит середнього вуха; - інфекції шкіри і м’яких тканин; - ускладнені інфекції сечовивідних шляхів; - інфекції кісток і суглобів; - гонорея; - септицемія; - інфекції органів черевної порожнини; - менінгіт.

Підвищена чутливість до цефтриаксону або будь-якого іншого цефалоспорину. Наявність в анамнезі тяжких реакцій гіперчутливості (наприклад анафілактичних реакцій) до будь-якого іншого типу β -лактамних антибактеріальних засобів (пеніцилінів, монобактамів та карбапенемів); ниркова та/або печінкова недостатність; захворювання травного тракту в анамнезі, особливо неспецифічний виразковий коліт, ентерит або коліт, пов’язаний із застосуванням антибактеріальних препаратів. Цефтриаксон протипоказаний: Недоношеним новонародженим віком ≤ 41 тиждень із урахуванням строку внутрішньоутробного розвитку (гестаційний вік + вік після народження)*. Доношеним новонародженим (віком ≤ 28 днів): - із гіпербілірубінемією, жовтяницею, гіпоальбумінемією або ацидозом, оскільки при таких станах зв’язування білірубіну, імовірно, порушене*, - які потребують (або очікується, що потребуватимуть) внутрішньовенного введення препаратів кальцію або інфузій кальцієвмісних розчинів, оскільки існує ризик утворення преципітатів кальцієвої солі цефтриаксону (див. розділи «Особливості застосування» та «Побічні реакції»). * У дослідженнях іn vitro було показано, що цефтриаксон може витісняти білірубін зі зв’язку з альбуміном сироватки крові, що призводить до ризику розвитку білірубінової енцефалопатії у таких пацієнтів. Перед внутрішньом’язовим введенням цефтриаксону слід обов’язково виключити наявність протипоказань до застосування лідокаїну, якщо його застосовують як розчинник (див. розділ «Особливості застосування»). Див. інструкцію для медичного застосування лідокаїну, особливо щодо протипоказань. Розчини цефтриаксону, що містять лідокаїн, ніколи не слід вводити внутрішньовенно.

Не можна використовувати розчинники, які містять кальцій, такі як розчин Рінгера або розчин Гартмана, для розчинення цефтриаксону у флаконах або для розведення відновленого розчину для внутрішньовенного введення у зв’язку з вірогідністю утворення преципітатів кальцієвих солей цефтриаксону. Виникнення преципітатів кальцієвих солей цефтриаксону також може відбуватися при змішуванні цефтриаксону з розчинами, які містять кальцій, в одній інфузійній системі для внутрішньовенного введення. Цефтриаксон не можна одночасно вводити внутрішньовенно з розчинами, які містять кальцій, у тому числі із кальцієвмісними розчинами для тривалих інфузій, такими як розчини для парентерального харчування, за допомогою Y-подібної системи. Однак решті пацієнтів, крім новонароджених, цефтриаксон та кальцієвмісні розчини можна вводити послідовно, один після одного, якщо між інфузіями ретельно промити систему сумісною рідиною. У дослідженнях іn vitro із використанням плазми пуповинної крові дорослих та новонароджених було показано, що у новонароджених підвищений ризик утворення преципітатів кальцієвої солі цефтриаксону (див. розділи «Спосіб застосування та дози», «Протипоказання» , «Особливості застосування», «Побічні реакції» ). Сумісне застосування лікарського засобу з пероральними антикоагулянтами може посилювати ефект проти вітаміну К та ризик кровотечі. Рекомендується часто перевіряти міжнародне нормалізоване співвідношення та належним чином корегувати дозу антивітаміну К як під час, так і після терапії цефтриаксоном (див. розділ «Побічні реакції» ). Існують суперечливі дані щодо потенційного посилення токсичного впливу аміноглікозидів на нирки при їх застосуванні разом із цефалоспоринами. У таких випадках слід ретельно дотримуватися рекомендацій щодо моніторингу рівня аміноглікозидів (та функції нирок) у клінічній практиці. Цефтриаксон не можна змішувати з амсакрином, ванкоміцином, флуконазолом і аміноглікозидами. При одночасному застосуванні високих доз цефтриаксону і таких сильнодіючих діуретиків, як фуросемід, порушень функції нирок не спостерігалося. Цефтриаксон не містить N-метилтіотетразольну групу, яка б могла спричинити непереносимість етанолу, а також кровотечі, що властиво деяким іншим цефалоспоринам. У дослідженні in vitro при застосуванні хлорамфеніколу у комбінації із цефтриаксоном спостерігалися антагоністичні ефекти. Клінічна значущість цих даних невідома. Немає повідомлень про взаємодію між цефтриаксоном та продуктами для перорального прийому, які містять кальцій, та про взаємодію між цефтриаксоном при внутрішньом’язовій ін’єкції і продуктами, які містять кальцій (внутрішньовенно або перорально). У пацієнтів, які застосовують цефтриаксон, можливі хибнопозитивні результати тесту Кумбса. Цефтриаксон, як і інші антибіотики, може спричиняти хибнопозитивні результати аналізу на галактоземію. Подібним чином, при визначенні глюкози у сечі за допомогою неферментних методів результати можуть бути хибнопозитивними. З цієї причини у період застосування цефтриаксону слід визначати рівень глюкози у сечі за допомогою ферментних методів. Бактеріостатичні засоби можуть впливати на бактерицидну дію цефалоспоринів. Цефтриаксон може зменшувати ефективність гормональних пероральних контрацептивів. У зв’язку з цим рекомендується застосовувати додаткові (негормональні) методи контрацепції під час лікування та протягом 1 місяця після лікування. Пробенецид не впливає на виведення цефтриаксону. Алкоголь. При вживанні алкоголю під час курсу лікування та протягом 5 днів після лікування цефоперазоном відзначали такі реакції, як почервоніння обличчя, підвищена пітливість, головний біль, тахікардія. Після вживання алкоголю одразу після прийому цефтриаксону не спостерігалося ефектів, схожих на дію дисульфіраму (тетураму). Аналогічні реакції спостерігались і при застосуванні інших цефалоспоринів. Пацієнтам слід бути обережними при вживанні алкогольних напоїв під час лікування лікарським засобом . При використанні штучного харчування (перорального або парентерального) розчини, що містять етанол, застосовувати не слід.

Реакції гіперчутливості. Як і при застосуванні інших цефалоспоринів, що містять цефтриаксон, повідомлялося про випадки анафілактичних реакцій (включаючи анафілактичний шок) з летальним наслідком, навіть якщо у докладному анамнезі немає відповідних відомостей. Перед початком лікування слід встановити, чи є у пацієнта в анамнезі тяжкі реакції гіперчутливості до цефтриаксону, інших цефалоспоринів або інших типів β-лактамних засобів. Слід з обережністю застосовувати препарат пацієнтам із наявністю в анамнезі нетяжкої гіперчутливості до інших β-лактамних препаратів. При виникненні алергічних реакцій лікарський засіб слід одразу відмінити та призначити відповідне лікування. Імовірність анафілактичних реакцій підвищується у хворих на анафілаксію в анамнезі та у тих, хто страждає на реакції гіперчутливості до різних алергенів, з обережністю застосовувати пацієнтам зі схильністю до алергічних діатезів. Зареєстровано випадки тяжких небажаних реакцій з боку шкіри (синдром Стівенса –Джонсона або синдром Лайєлла / токсичний епідермальний некроліз т а реакція на ЛЗ з еозинофілією та системними симптомами (DRESS)), пов’язані із застосуванням цефтриаксону, які можуть становити загрозу життю або мати летальний наслідок; однак частота цих явищ невідома (див. розділ «Побічні реакції»). Реакція Яриша-Герксгеймера. У короткий термін після початку лікування цефтриаксоном у деяких пацієнтів з інфекцією, спричиненою спірохетами, може виникнути реакція Яриша–Герксгеймера (JHR). Реакція зазвичай проходить самостійно, або може бути знята симптоматичним лікуванням. У випадку виникнення реакцій лікування антибіотиками припиняти не слід. Препарат може збільшувати протромбіновий час. У зв’язку з цим при підозрі на дефіцит вітаміну К необхідно визначати протромбіновий час. Коліт/ надмірний ріст нечутливих мікроорганізмів. На тлі застосування практично всіх антибактеріальних препаратів, у тому числі і цефтриаксону та тазобактаму, можливе виникнення діареї, асоційованої з Clostridium difficile , від легкого ступеня тяжкості до коліту з летальним наслідком. Антибактеріальні препарати змінюють нормальну флору товстого кишечнику, що призводить до надмірного росту Clostridium difficile . Clostridium difficile продукує токсини А та В, що сприяють розвитку діареї, асоційованої з Clostridium difficile . Штами Clostridium difficile , які надмірно продукують токсини, спричиняють підвищену захворюваність та летальність, оскільки ці інфекції можуть бути резистентними до антимікробних засобів та потребувати колектомії. Діарею, асоційовану з Clostridium difficile , необхідно виключити у всіх пацієнтів під час застосування антибіотиків. Необхідно зібрати детальний медичний анамнез, оскільки діарея, асоційована з Clostridium difficile , може виникати протягом 2 місяців після закінчення застосування антибактеріальних засобів. Слід обміркувати припинення терапії лікарським засобом та застосування відповідних засобів проти Clostridium difficile . Лікарські засоби, що пригнічують перистальтику, застосовувати не слід. Як і при застосуванні інших антибактеріальних засобів, можуть виникати суперінфекції, спричинені нечутливими до лікарського засобу мікроорганізмами. За клінічними показаннями слід призначити відповідну кількість рідини та електролітів, білкових добавок, антибіотикотерапію, до якої чутлива Clostridium difficile , та хірургічне обстеження. Протягом тривалого застосування цефтриаксону можливі труднощі у контролюванні нечутливих до лікарського засобу мікроорганізмів. У зв’язку з цим потрібний ретельний нагляд за пацієнтами. При виникненні суперінфекції необхідно вжити відповідних заходів. Спектр антибактеріальної активності. Цефтриаксон має обмежений спектр антибактеріальної активності і може бути непридатним для монотерапії при певних типах інфекції, крім випадків, коли збудник вже підтверджений (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). У разі виникнення полімікробних інфекцій, коли серед підозрюваних збудників є резистентні до цефтриаксону мікроорганізми, слід розглянути застосування додаткових антибіотиків. Жовчнокам’яна хвороба. У разі наявності на сонограмі тіней слід зважити на можливість утворення преципітатів кальцієвої солі цефтриаксону. Затінення, що помилково вважалися жовчними каменями, спостерігалися на сонограмах жовчного міхура, і частота їх виникнення зростала при застосуванні цефтриаксону у дозі 1 г/добу та вище. Особливої обережності слід дотримуватися при застосуванні лікарського засобу дітям. Такі преципітати зникають після припинення терапії цефтриаксоном. У рідкісних випадках утворення преципітатів кальцієвої солі цефтриаксону супроводжувалося симптоматикою. У разі наявності симптомів рекомендується консервативне нехірургічне лікування, і лікар має прийняти рішення про припинення застосування лікарського засобу , спираючись на результати оцінки користі-ризику (див. розділ «Побічні реакції»). Жовчний стаз. У хворих, яким вводили цефтриаксон, описано поодинокі випадки панкреатиту, що розвинувся, можливо, внаслідок обструкції жовчовивідних шляхів. Більшість із таких пацієнтів мали фактори ризику застою у жовчовивідних шляхах, наприклад лікування в анамнезі, розвитку холестазу та утворення біліарного сладжу, такі як попередня значна терапія, тяжка хвороба та повне парентеральне харчування. Не можна виключати, що ініціюючим або додатковим фактором розвитку цього порушення може бути утворення у жовчних шляхах преципітатів внаслідок застосування цефтриаксону/тазобактаму. Нирковокам’яна хвороба. Зареєстровано випадки утворення ниркових каменів, що зникали після припинення застосування цефтриаксону (див. розділ «Побічні реакції»). У разі наявності симптомів слід зробити ультразвукове обстеження. Рішення щодо застосування лікарського засобу пацієнтам із наявністю в анамнезі ниркових каменів або гіперкальціурії приймає лікар, спираючись на результати оцінки користі-ризику. Імуноопосередкована гемолітична анемія. Випадки імуноопосередкованої гемолітичної анемії спостерігалися у пацієнтів, які отримували антибактеріальні засоби класу цефалоспоринів, в тому числі цефтриаксон. Випадки тяжкої гемолітичної анемії, у тому числі із летальним наслідком, були зареєстровані в період лікування цефтриаксоном як у дорослих, так і у дітей. Якщо під час застосування цефтриаксону у пацієнта виникає анемія, слід розглянути діагноз анемії, асоційованої із застосуванням цефалоспорину, та припинити застосування цефтриаксону до встановлення етіології захворювання. Довготривале лікування. При довготривалому лікуванні слід регулярно проводити розгорнутий аналіз крові. Цефтриаксон не можна змішувати чи призначати одночасно з кальцієвмісними розчинами , навіть при введенні препаратів через різні інфузійні системи. Описано випадки виникнення преципітатів кальцієвої солі цефтриаксону у легенях та нирках новонароджених доношених та недоношених немовлят віком до 1 місяця, що спричинило летальні наслідки, при одночасному введенні цефтриаксону та препаратів кальцію. Також повідомляли про випадки виникнення внутрішньосудинних преципітатів у пацієнтів інших вікових груп після одночасного застосування цефтриаксону з внутрішньовенними кальцієвмісними розчинами. Щонайменше одному із цих пацієнтів цефтриаксон та кальцій вводили у різний час та через різні внутрішньовенні інфузійні системи. У зв’язку з цим не можна застосовувати кальцієвмісні розчини для внутрішньовенного введення новонародженим та пацієнтам інших вікових груп щонайменше протягом 48 годин після введення останньої дози лікарського засобу (див. розділ «Протипоказання») . Не зареєстровано підтверджених випадків утворення внутрішньосудинних преципітатів, крім як у новонароджених, яким вводили цефтриаксон та кальцієвмісні розчини або будь-які інші кальцієвмісні препарати. У дослідженнях іn vitro було показано, що у новонароджених існує підвищений ризик утворення преципітатів кальцієвої солі цефтриаксону порівняно з пацієнтами інших вікових груп. При застосуванні цефтриаксону пацієнтам будь-якого віку препарат не можна змішувати або вводити одночасно з будь-якими розчинами для внутрішньовенного введення, що містять кальцій, навіть при використанні різних інфузійних систем або введенні препаратів у різні інфузійні ділянки. Проте пацієнтам віком від 28 днів цефтриаксон та кальцієвмісні розчини можна вводити послідовно, один після одного, за умови введення препаратів через різні інфузійні системи у різні ділянки тіла або заміни чи ретельного промивання інфузійної системи між введенням цих засобів фізіологічним сольовим розчином, щоб запобігти утворенню преципітату. Пацієнтам, які потребують постійних інфузій кальцієвмісних розчинів для повного парентерального харчування (ППХ), медичні працівники можуть призначити альтернативні антибактеріальні засоби, застосування яких не пов’язане з подібним ризиком утворення преципітатів. Якщо застосування цефтриаксону пацієнтам, які потребують постійного парентерального харчування, визнано необхідним, розчини для ППХ та цефтриаксон можна вводити одночасно, але через різні інфузійні системи та у різні ділянки тіла. Також введення розчинів для ППХ можна призупинити на час інфузії цефтриаксону та промити інфузійні системи між введенням розчинів (див. розділи «Протипоказання», «Побічні реакції» та «Несумісність»).

Вагітність. Цефтриаксон проникає через плацентарний бар’єр. Дані щодо застосування цефтриаксону вагітним жінкам обмежені. Дослідження на тваринах не свідчать про безпосередній або опосередкований шкідливий вплив на ембріон/плід, пери- та постнатальний розвиток. У період вагітності, зокрема у І триместрі, цефтриаксон можна застосовувати, лише якщо користь перевищує ризик. Годування груддю. Цефтриаксон проникає у грудне молоко у низьких концентраціях, але при застосуванні лікарського засобу у терапевтичних дозах не очікується жодного впливу на грудних немовлят. Проте не можна виключати ризик розвитку діареї та грибкової інфекції слизових оболонок. Слід враховувати можливість сенсибілізації. Потрібно прийняти рішення щодо припинення годування груддю або припинення/відмови від застосування цефтриаксону з урахуванням користі від грудного годування для дитини та користі від терапії для жінки. Фертильність. У дослідженнях репродуктивної функції не було виявлено ознак небажаного впливу на чоловічу або жіночу фертильність.

Немає даних щодо впливу цефтриаксону на швидкість реакції, але у разі виникнення запаморочення слід уникати керування транспортними засобами або роботи зі складними механізмами.

Застосовувати внутрішньовенно або внутрішньом’язово. Дозування. Доза лікарського засобу залежить від тяжкості, чутливості, локалізації і типу інфекції, а також від віку і функції печінки та нирок пацієнта. Нижченаведені дози є загальнорекомендованими для зазначених показань. В особливо тяжких випадках слід застосовувати найвищу дозу із рекомендованого діапазону. Дорослі і діти віком від 12 років (≥ 50 кг) : по 1 – 2 г (у перерахуванні на цефтриаксон) 1 раз на добу (кожні 24 години). У тяжких випадках або при інфекціях, збудники яких мають лише помірну чутливість до лікарського засобу , добову дозу можна збільшувати до 4 г (у перерахуванні на цефтриаксон). Показання у дорослих і дітей віком від 12 років (≥ 50 кг), що потребують особливих схем лікування: Гострий середній отит. Може бути застосована одноразова внутрішньом’язова доза 1–2 г лікарського засобу (у перерахуванні на цефтриаксон). Деякі дані свідчать, що у випадку, коли стан пацієнта тяжкий або попередня терапія була неефективною, препарат може бути ефективним при внутрішньом’язовому введенні в дозі 1‑2 г на добу протягом 3 днів. Гонорея. Для лікування гонореї рекомендується призначати разову дозу 500 мг (у перерахуванні на цефтриаксон) внутрішньом’язово.

Симптоми: інформація про випадки передозування лікарського засобу у людей обмежена. При передозуванні можливі нудота, блювання, діарея. Високі концентрації b -лактамних антибіотиків у спинномозковій рідині можуть спричиняти неврологічні реакції, зокрема судоми. Лікування: надлишкові концентрації цефтриаксону у плазмі крові не можна зменшити за допомогою гемодіалізу або перитонеального діалізу. Специфічного антидоту не існує. Для лікування випадків передозування рекомендується симптоматична терапія.

Інфекції та інвазії: кандидамікоз, мікоз статевих шляхів, вторинні грибкові інфекції та інфекції, спричинені резистентними мікроорганізмами, суперінфекції. З боку системи крові та лімфатичної системи: еозинофілія, нейтропенія (пов’язана з тривалим застосуванням, оборотна), лейкопенія, лейкоцитоз, лімфопенія, гранулоцитопенія, анемія, включаючи гемолітичну анемію, тромбоцитопенія, тромбоцитоз, базофілія, збільшення/зменшення протромбінового часу, розлади коагуляції, гіпопротромбінемія, агранулоцитоз (менше 500 мм 3 ), переважно після застосування загальної дози від 20 г . Під час тривалого лікування слід регулярно контролювати картину крові. З боку шлунково-кишкового тракту: рідкі випорожнення, діарея, нудота, блювання, метеоризм, стоматит, порушення смаку, глосит; панкреатит, що розвинувся, можливо, внаслідок обструкції жовчовивідних шляхів, шлунково-кишкова кровотеча. Не можна виключати роль преципітатів у розвитку панкреатиту, що утворилися під дією цефтриаксону у жовчовивідних шляхах; повідомлялося про псевдомембранозний ентероколіт. З боку гепатобіліарної системи: псевдохолелітіаз жовчного міхура, преципітати кальцієвої солі цефтриаксону у жовчному міхурі з відповідною симптоматикою у дітей, оборотний холелітіаз у дітей, підвищення активності печінкових трансаміназ і лужної фосфатази, гіпербілірубінемія, ядерна жовтяниця, гепатит 1 , холестатичний гепатит 1, 2 . З боку шкіри і підшкірної клітковини : шкірні висипи; алергічний дерматит; свербіж; кропив’янка; набряки, включаючи ангіоневротичний набряк; гострий генералізований екзантематозний пустульоз, екзантема; ексудативна мультиформна еритема; синдром Стівенса – Джонсона; токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), реакція на ЛЗ з еозинофілією та системними симптомами (DRESS) (див. розділ «Особливості застосування»). З боку нирок та сечовидільної системи: підвищення концентрації сечовини та креатиніну в крові, олігурія, гематурія, глюкозурія; циліндрурія, інтерстиціальний нефрит. Неврологічні розлади: головний біль, запаморочення, тремор, судоми. Кардіальні розлади : підвищення або зниження артеріального тиску, відчуття серцебиття. З боку органів дихання, грудної клітки та середостіння : задишка, бронхоспазм. З боку імунної системи: анафілактичні або анафілактоїдні реакції, анафілактичний шок, гіперчутливість, реакція Яриша–Герксгеймера. З боку органів слуху і рівноваги: вертиго. Загальні розлади: пропасниця, озноб, сироваткова хвороба, набряки, носові кровотечі, слабкість. Місцеві реакції: при внутрішньовенному введенні – флебіти, болючість, ущільнення по ходу вени; при внутрішньом’язовому введенні – болючість у місці введення. Внутрішньом’язова ін’єкція без застосування лідокаїну болюча. Вплив на результати лабораторних аналізів. Підвищення рівня креатиніну у крові. У поодиноких випадках при лікуванні лікарським засобом у хворих можуть відзначатися хибнопозитивні результати тесту Кумбса. Як і інші антибіотики, препарат може спричиняти хибнопозитивний результат проби на галактоземію. Хибнопозитивні результати можуть бути отримані і при визначені глюкози у сечі, тому під час лікування препаратом глюкозурію у разі необхідності слід визначати лише ферментним методом. Випадки діареї після застосування цефтриаксону можуть бути пов’язані із Clostridium difficile. Слід призначити відповідну кількість рідини та електролітів (див. розділ «Особливості застосування»). Преципітати кальцієвої солі цефтриаксону. Рідкісні випадки тяжких небажаних реакцій, іноді з летальним наслідком, зареєстровано у недоношених та доношених новонароджених (віком < 28 днів), яким внутрішньовенно вводили цефтриаксон та препарати кальцію. При автопсії у легенях та нирках були виявлені преципітати кальцієвої солі цефтриаксону. Високий ризик утворення преципітатів у новонароджених є наслідком їхнього малого об’єму крові та довшого, ніж у дорослих, періоду напіввиведення цефтриаксону (див. розділи «Протипоказання» , «Особливості застосування» ). Зареєстровано випадки утворення преципітатів у нирках, головним чином у дітей віком від 3 років, які отримували великі добові дози лікарського засобу (≥ 80 мг/кг на добу) або кумулятивні дози понад 10 г , а також які мали додаткові фактори ризику (обмежене вживання рідини, постільний режим). Ризик утворення преципітатів зростає у пацієнтів, позбавлених рухливості, або у хворих у стані зневоднення. Утворення преципітатів у нирках може протікати безсимптомно або проявлятися клінічно, може спричинити ниркову недостатність, яка минає після припинення лікування цефтриаксоном. Зареєстровано випадки утворення преципітатів кальцієвої солі цефтриаксону у жовчному міхурі, переважно у пацієнтів, яким препарат вводили у дозах, вищих за стандартну рекомендовану дозу. У дітей, за даними проспективних досліджень, частота утворення преципітатів при внутрішньовенному введенні лікарського засобу була різною, у деяких дослідженнях – понад 30 %. При повільному введенні лікарського засобу (протягом 20 ‑ 30 хвилин) частота утворення преципітатів, очевидно, нижча. Утворення преципітатів зазвичай не супроводжується симптомами, але у рідкісних випадках виникали такі клінічні симптоми, як біль, нудота і блювання. У таких випадках рекомендується симптоматичне лікування. Після припинення застосування цефтриаксону преципітати зазвичай зникають (див. розділ «Особливості застосування» ). 1 Зазвичай має оборотний характер при припиненні прийому цефтриаксону. 2 Див. Розділ «Особливості застосування». Повідомлення про підозрювані побічні реакції. Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua

2 роки.

Зберігати при температурі не вище 30 ° С в оригінальній упаковці. Зберігати у недоступному для дітей місці. Несумісність. Препарат не можна змішувати з кальцієвмісними розчинами, такими як розчин Рінгера або розчин Хартмана, включаючи розчини для парентерального харчування, у зв’язку з тим, що можуть утворюватися преципітати. Цефтриаксон несумісний з амсакрином, ванкоміцином, флуконазолом та аміноглікозидами, іншими антибіотиками.

По 1 флакону у картонній упаковці.

За рецептом.

Cенс Лабораторіc Пвт. Лтд.

VI/51B, п/с № 2, Кожуванал, Пала, Коттаям – 686 573, Керала, Індія.