Перейти до основного вмісту
за рецептом

Еспіро 25 мг, таблетки

Ціни в аптеках

Перед застосуванням ознайомтеся з інструкцією та проконсультуйтеся з лікарем.

Лікарська форма
таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 25 мг; по 10 таблеток у блістері; по 1, по 2, по 3, по 5 або по 9 блістерів в картонній коробці; по 14 таблеток у блістері; по 2 блістери в картонній коробці; по 30 таблеток у блістері, по 1 блістеру у картонній коробці
Виробник
Фармацевтичний завод "Польфарма" С.А.
Код АТС
C03DA04
Реєстраційний номер
UA/18267/01/01
Термін придатності
4 роки

Інструкція із застосування Еспіро 25 мг, таблетки

Загальна інформація

ІНСТРУКЦІЯ для медичного застосування лікарського засобу ЕСПІРО (ESPIRO)

Склад

діюча речовина: 1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 25 або 50 мг еплеренону ; допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, гіпромелоза 15сР, натрію лаурилсульфат , натрію кроскармелоза , магнію стеарат ; оболонка: барвник Opadry II жовтий 33G32578 [ гіпромелоза 6 cP (E 464), титану діоксид (E 171), лактози моногідрат, макрогол 3350, триацетин , заліза оксид жовтий (Е 172)].

Лікарська форма

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою. Основні фізико-хімічні властивості: 25 мг: тaблетки , вкриті плівковою оболонкою, жовтого кольору, круглі, двоопуклі; 50 мг: тaблетки , вкриті плівковою оболонкою, жовтого кольору, круглі, двоопуклі, з розподільною рискою з одного боку.

Фармакотерапевтична група

Калійзберігаючі діуретики . Антагоністи альдостерону. Код АТХ C03D A04. Фармакологічні властивості Фармакодинаміка Механізм дії. Еплеренон має відносну селективність у зв’язуванні з рекомбінантними рецепторами людини до мінералокортикоїдів порівняно з глюкокортикоїдами , прогестероном та андрогенами. Еплеренон перешкоджає зв’язуванню рецепторів з альдостероном — важливим гормоном ренін-ангіотензин- альдостеронової системи, що бере участь у регулюванні артеріального тиску та задіяна у патофізіологічних механізмах розвитку серцево-судинних захворювань. Фармакодинамічні ефекти. Еплеренон спричиняє стійке підвищення рівня реніну в плазмі крові та рівня альдостерону в сироватці крові, що збігається з пригніченням шляху негативного оборотного впливу альдостерону на секрецію реніну. При цьому підвищення активності реніну в плазмі крові та рівнів альдостерону у крові не призводить до пригнічення дії еплеренону . У ході досліджень діапазону доз при хронічній серцевій недостатності (класи ІІ–IV за класифікацією Нью-Йоркської кардіологічної асоціації — NYHA) додавання еплеренону до стандартної схеми лікування спричиняло очікуване дозозалежне підвищення рівнів альдостерону. Подібним чином у ході кардіологічно-нефрологічного піддослідження EPHESUS (дослідження ефективності та летальності при застосуванні еплеренону у пацієнтів із гострим інфарктом міокарда, ускладненим дисфункцією лівого шлуночка та серцевою недостатністю) лікування еплереноном приводило до значного підвищення рівнів альдостерону. Отримані результати підтверджують блокування рецепторів до мінералокортикоїдів у цій популяції. Дію еплеренону вивчали у ході дослідження EPHESUS. Це було подвійно сліпе плацебоконтрольоване дослідження тривалістю 3 роки, в якому брало участь 6632 суб’єкти з гострим інфарктом міокарда, дисфункцією лівого шлуночка (оцінювалося за фракцією викиду лівого шлуночка ≤ 40 %) та клінічними ознаками серцевої недостатності. Через 3–14 днів після гострого інфаркту міокарда (медіана становила 7 днів) суб’єкти додатково до стандартного лікування отримували еплеренон або плацебо у початковій дозі 25 мг 1 раз на добу. Далі дозу поступово (впродовж 4 тижнів) підвищували до досягнення цільової дози 50 мг 1 раз на добу за умови, що рівень калію в сироватці крові був нижчим за 5 ммоль/л. Протягом дослідження суб’єкти отримували стандартне лікування, що включало ацетилсаліцилову кислоту (92 %), інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) (90 %), β-блокатори (83 %), нітрати (72 %), петльові діуретики (66 %) або інгібітори ГМГ-КоА-редуктази (60 %). Первинними кінцевими точками у дослідженні EPHESUS були загальна летальність та комбінована кінцева точка (летальний наслідок або госпіталізація внаслідок порушень з боку серцево-судинної системи). 14,4 % суб’єктів із групи еплеренону та 16,7 % суб’єктів із групи плацебо померли (з будь-яких причин), а 26,7 % суб’єктів із групи еплеренону та 30 % суб’єктів із групи плацебо досягли відповідності критеріям комбінованої кінцевої точки (летальний наслідок або госпіталізація внаслідок порушень з боку серцево-судинної системи). Таким чином, у ході дослідження EPHESUS еплеренон знижував ризик летального наслідку з будь-яких причин на 15 % (відносний ризик (ВР) 0,85; 95 % довірчий інтервал (ДІ) 0,75–0,96; p = 0,008) порівняно з плацебо переважно за рахунок зниження летальності внаслідок порушень з боку серцево-судинної системи. Ризик летального наслідку або госпіталізації внаслідок порушень з боку серцево-судинної системи при застосуванні еплеренону був знижений на 13 % (ВР 0,87; 95 % ДІ 0,79–0,95, р = 0,002). Абсолютне зниження ризику становило 2,3 % для такої кінцевої точки, як загальна летальність, та 3,3 % — для такої кінцевої точки, як летальний наслідок або госпіталізація внаслідок порушень з боку серцево-судинної системи. Клінічна ефективність еплеренону , в першу чергу, була продемонстрована при призначенні лікування пацієнтам віком до 75 років. Користь від лікування суб’єктів віком від 75 років вивчена недостатньо. Покращення або стабілізацію показників функціональної класифікації за NYHA спостерігали у статистично значущо більшої частки суб’єктів, яким застосовували еплеренон , порівняно з пацієнтами з групи плацебо. Частота розвитку гіперкаліємії становила 3,4 % у групі еплеренону та 2 % у групі плацебо (p < 0,001). Частота розвитку гіпокаліємії становила 0,5 % у групі еплеренону та 1,5 % у групі плацебо (p < 0,001). У ході обстеження 147 здорових добровольців з метою виявлення змін на ЕКГ впродовж фармакокінетичних досліджень не було виявлено стійкого впливу еплеренону на частоту серцевих скорочень, тривалість комплексу QRS або інтервалів PR та QT. У ході дослідження EMPHASIS-HF (дослідження частоти госпіталізації та летальності при застосуванні еплеренону пацієнтам із серцевою недостатністю та симптомами легкого ступеня) вивчали ефективність впливу еплеренону , доданого до стандартного лікування, на клінічні результати суб’єктів із систолічною серцевою недостатністю та симптомами легкого ступеня (функціональний клас II за класифікацією NYHA). У дослідженні брали участь суб’єкти віком від 55 років, у яких фракція викиду лівого шлуночка становила ≤ 30 % або ≤ 35 % за умови QRS більш ніж 130 мілісекунд та які за 6 місяців, що передували дослідженню, були госпіталізовані внаслідок порушень з боку серцево-судинної системи або у яких рівень натрійуретичного пептиду типу В у плазмі крові становив щонайменше 250 пг /мл або рівень N-термінального попередника натрійуретичного пептиду типу В у плазмі крові становив щонайменше 500 пг /мл у чоловіків (750 пг /мл у жінок). Початкова доза еплеренону становила 25 мг 1 раз на добу. Через 4 тижні дозу підвищували до 50 мг 1 раз на добу за умови, що рівень калію в сироватці крові не досягав 5 ммоль/л. Або ж, якщо розрахункова швидкість клубочкової фільтрації дорівнювала 30–49 мл / хв / 1,73 м 2 , початкова доза еплеренону становила 25 мг 1 раз на 2 дні та надалі підвищувалася до 25 мг 1 раз на добу. Загалом рандомізацію (у подвійно сліпому режимі) пройшло 2737 суб’єктів, яким було призначено еплеренон або плацебо на тлі базового лікування сечогінними препаратами (85 %), інгібіторами АПФ (78 %), блокаторами ангіотензинових рецепторів ІІ типу (19 %), β‑блокаторами (87 %), антитромботичними препаратами (88 %), засобами для зниження рівня ліпідів (63 %) та глікозидами наперстянки (27 %). Середній рівень фракції викиду лівого шлуночка становив ~26 %, а середня тривалість комплексу QRS дорівнювала ~122 мс. Більшість суб’єктів (83,4 %) у попередні 6 місяців до рандомізації були госпіталізовані внаслідок порушень з боку серцево-судинної системи, причому приблизно половина з цих суб’єктів — унаслідок серцевої недостатності. Приблизно 20 % суб’єктів мали встановлені імплантовані дефібрилятори чи перебували на серцевій ресинхронізуючій терапії. Первинна кінцева точка (летальний наслідок у результаті серцево-судинних порушень або госпіталізація у зв’язку із серцевою недостатністю) спостерігалася у 249 суб’єктів (18,3 %) з групи еплеренону та у 356 суб’єктів (25,9 %) з групи плацебо (ВР 0,63; 95 % ДІ 0,54–0,74, р < 0,001). Вплив еплеренону на результати за первинною кінцевою точкою спостерігався стабільно у всіх попередньо визначених підгрупах. Вторинна кінцева точка (загальна летальність) спостерігалася у 171 пацієнта (12,5 %) з групи еплеренону та у 213 суб’єктів (15,5 %) з групи плацебо (ВР 0,76; 95 % ДІ 0,62–0,93, р = 0,008). Летальний наслідок у результаті порушень з боку серцево-судинної системи був зафіксований у 147 суб’єктів (10,8 %) з групи еплеренону та у 185 суб’єктів (13,5 %) з групи плацебо (ВР 0,76; 95 % ДІ 0,61–0,93, р = 0,01). Протягом дослідження гіперкаліємія (рівень калію в сироватці крові > 5,5 ммоль/л) виникала у 158 суб’єктів (11,8 %) з групи еплеренону та у 96 суб’єктів (7,2 %) з групи плацебо (p < 0,001). Гіпокаліємія (рівень калію в сироватці крові < 4 ммоль/л) у групі еплеренону виникала зі статистично достовірно нижчою частотою, ніж у групі плацебо (38,9 % у групі еплеренону та 48,4 % у групі плацебо, p < 0,0001).

Діти

Застосування еплеренону дітям із серцевою недостатністю не досліджували. У 10-тижневому дослідженні за участю дітей із гіпертензією (віком 4 – 16 років, n = 304) застосування еплеренону в дозах 25–100 мг на добу, що спричиняло експозицію, подібну до такої у дорослих, не продемонструвало ефективного зниження артеріального тиску. У цьому дослідженні та у дослідженні щодо безпеки тривалістю 1 рік за участю 149 дітей віком 5–17 років профіль безпеки був подібний до такого, що спостерігався у дорослих. Застосування еплеренону дітям віком до 4 років із гіпертензією не вивчали, оскільки дослідження за участю дітей старшого віку продемонструвало відсутність ефективності (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Досліджень будь-якого (довготривалого) впливу на гормональний статус дітей не проводили. Фармакокінетика Абсорбція. Абсолютна біодоступність еплеренону після застосування дози 100 мг перорально становить 69 %. Максимальна концентрація препарату в плазмі крові досягається приблизно через 1,5–2 години. Максимальна концентрація в плазмі крові ( C max ) та площа під фармакокінетичною кривою (AUC) змінюються пропорційно дозі у діапазоні 10–100 мг та менш ніж дозопропорційно при застосуванні доз понад 100 мг. Рівноважний стан настає протягом 2 днів від початку лікування. Їжа не впливає на абсорбцію препарату. Розподіл. Еплеренон зв’язується з білками плазми приблизно на 50 % та головним чином зв’язується з α-1-кислими глікопротеїнами . Уявний об’єм розподілу еплеренону у рівноважному стані дорівнює 42–90 л. Еплеренон не зв’язується з еритроцитами. Біотрансформація . Метаболізм еплеренону переважно здійснюється за рахунок ферменту CYP3A4. В плазмі крові людини не виявлено жодних активних метаболітів еплеренону . Виведення. Менш ніж 5 % дози еплеренону виводиться з сечею і калом у вигляді незміненого препарату. Після перорального прийому разової дози радіоактивно міченого препарату приблизно 32 % дози було виведено з організму з калом та приблизно 67 % було виділено з сечею. Період напіввиведення еплеренону становить близько 3–6 годин. Уявний плазмовий кліренс дорівнює приблизно 10 л/год. Застосування у специфічних популяціях Вік, стать та раса. Дослідження фармакокінетики еплеренону при застосуванні у дозі 100 мг 1 раз на добу проводили за участю таких категорій суб’єктів, як пацієнти літнього віку (від 65 років), пацієнти чоловічої статі, пацієнти жіночої статі, пацієнти негроїдної раси. Значних відмінностей у фармакокінетиці еплеренону у пацієнтів залежно від статі не було. У суб’єктів літнього віку у рівноважному стані спостерігали підвищення рівнів C max (22 %) та AUC (45 %) порівняно з молодшими пацієнтами (18–45 років). У суб’єктів негроїдної раси у рівноважному стані C max була нижча на 19 %, а AUC — на 26 % нижча (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Термін придатності

4 роки. Умови зберігання Зберігати в захищеному від світла місці, при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці. Упаковка По 10 таблеток у блістері, по 1 або 2, або 3, або 5, або 9 блістерів у картонній коробці. По 14 таблеток у блістері, по 2 блістери у картонній коробці. По 30 таблеток у блістері, по 1 блістеру у картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом. Виробник Фармацевтичний завод „Польфарма” С. А., Польща / Pharmaceutical Works “Polpharma” S. A., Poland. Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності Вул. Пельплиньска 19, 83-200 Старогард Гданьски , Польща / 19, Pelplinska Str ., 83-200 Starogard Gdanski , Poland .