Сумілар 5 мг/10 мг, капсулы

ИНСТРУКЦИЯ по медицинскому применению лекарственного средства СУМИЛАР (SUMILAR)

действующие вещества: амлодипина бесилат, рамиприл; 1 твердая капсула содержит: 5 мг/5 мг: 6,934 мг амлодипина бесилата эквивалентно 5 мг амлодипина свободного основания и 5 мг рамиприла или 10 мг/10 мг: 13,868 мг амлодипина бесилата эквивалентно 10 мг амлодипина свободного основания и 10 мг рамиприла или 10 мг/5 мг: 13,868 мг амлодипина бесилата эквивалентно 10 мг амлодипина свободного основания и 5 мг рамиприла или 5 мг/10 мг: 6,934 мг амлодипина бесилата эквивалентно 5 мг амлодипина свободного основания и 10 мг рамиприла; вспомогательные вещества: содержимое капсулы: целлюлоза микрокристаллическая, кальция гидрофосфат безводный, крахмал кукурузный прежелатинизированный, крахмал кукурузный прежелатинизированный низкой влажности, натрия крахмалгликолят (тип A), натрия стеарилфумарат; оболочка капсулы 10 мг/5 мг; 5 мг/5 мг; 5 мг/10 мг: титана диоксид (Е 171), желатин, железа оксид красный (Е 172); оболочка капсулы 10 мг/10 мг: железа оксид желтый (Е 172), железа оксид красный (Е 172), железа оксид черный (Е 172), титана диоксид (Е 171), желатин.

Капсулы твёрдые. Основные физико-химические свойства: Капсулы твёрдые 5 мг/5 мг: твёрдые желатиновые капсулы размером №1, колпачок непрозрачного розового цвета, корпус непрозрачного белого цвета, содержимое капсул – белый или почти белый порошок. Капсулы твёрдые 10 мг/10 мг: твёрдые желатиновые капсулы размером №1, колпачок непрозрачного коричневого цвета, корпус непрозрачного белого цвета, содержимое капсул – белый или почти белый порошок. Капсулы твёрдые 10 мг/5 мг: твёрдые желатиновые капсулы размером №1, колпачок непрозрачного красно-коричневого цвета, корпус непрозрачного белого цвета, содержимое капсул – белый или почти белый порошок. Капсулы твёрдые 5 мг/10 мг: твёрдые желатиновые капсулы размером №1, колпачок непрозрачного тёмно-розового цвета, корпус непрозрачного белого цвета, содержимое капсул – белый или почти белый порошок.

Комбинированные препараты ингибиторов АПФ. Ингибиторы АПФ в комбинации с антагонистами кальция. Рамиприл и амлодипин. Код АТХ С09В В07.

Механизм действия раминоприла

Раминоприлат, активный метаболит раминоприла, ингибирует фермент дипептидилкарбоксипептидазу I (синонимы: ангиотензинпревращающий фермент, киназа II), который катализирует превращение ангиотензина I тканями в активный вазоконстриктор ангиотензин II, а также распад активного вазодилататора брадикинина. Уменьшение количества ангиотензина II и ингибирование распада брадикинина вызывают расширение сосудов. Поскольку ангиотензин II также стимулирует выброс альдостерона, раминоприлат приводит к уменьшению выброса альдостерона. В среднем реакция на монотерапию ингибиторами АПФ была меньшей у пациентов негроидной расы (афро-карибского региона) с гипертонией (как правило, у категорий с низким уровнем ренина и гипертонией), чем у представителей других рас.

Фармакодинамическое влияние

Применение раминоприла вызывает выраженное снижение периферического артериального сопротивления. Обычно не наблюдается существенных изменений скорости почечного плазмотока и клубочковой фильтрации. У лиц с артериальной гипертензией раминоприл снижает артериальное давление как в положении лежа, так и в положении стоя, не увеличивая сердечный ритм. У большинства пациентов антигипертензивный эффект начинается через 1-2 часа после применения препарата, достигает максимума через 3-6 часов и длится в течение 24 часов. Максимальное снижение артериального давления обычно регистрируется после 3-4 недель постоянного лечения. Было установлено, что антигипертензивный эффект поддерживается в рамках долгосрочной терапии продолжительностью 2 лет. Резкая отмена раминоприла не приводит к быстрому и чрезмерному реактивному повышению артериального давления.

Механизм действия амлодипина

Амлодипин ингибирует трансмембранный приток ионов кальция к гладкой мускулатуре сердца и сосудов (медленный блокатор канала или антагонист ионов кальция). Механизм антигипертензивного действия препарата обусловлен расслабляющим эффектом на гладкие мышцы сосудов. Точный механизм действия амлодипина при стенокардии не установлен, но известно, что средство уменьшает ишемию миокарда двумя путями: 1. Амлодипин расширяет периферические артериолы и в результате работы сердца снижает общее периферическое сопротивление. Поскольку частота сердечных сокращений практически не меняется, уменьшение нагрузки на сердце приводит к снижению потребности миокарда в кислороде. 2. Путем расширения главных коронарных артерий и коронарных артериол как в неизмененных, так и в ишемизированных зонах миокарда он улучшает поступление кислорода. Благодаря этому механизму он увеличивает доставку кислорода к миокарду даже при спазме коронарных артерий (стенокардии Принцметала или вариантной стенокардии).

Фармакологические свойства

У пациентов с артериальной гипертензией дозирование один раз в сутки обеспечивает клинически значимое снижение артериального давления в течение всего 24-часового интервала как в положении лежа на спине, так и в положении стоя. Из-за медленного начала действия острая артериальная гипотензия не является особенностью применения препарата. У пациентов со стенокардией дозирование один раз в сутки увеличивает общее время физической нагрузки, время до возникновения стенокардии и время до значительного снижения сегмента ST, а также уменьшает как частоту приступов стенокардии, так и необходимость применения глицерила тринитрата. Препарат не связан с какими-либо неблагоприятными метаболическими эффектами: он не оказывал влияния на уровень липидов в плазме, уровень сахара в крови и уровень мочевой кислоты в сыворотке крови. Препарат приемлем для применения пациентам с астмой.

Фармакокинетика

Раминоприл

Абсорбция

Раминоприл быстро абсорбируется после перорального применения: максимальная концентрация в плазме крови достигается в течение 1 ч. На основании данных о выведении с мочой, степень поглощения составляет не менее 56 %; употребление пищи не влияет на всасывание амлодипина. Биодоступность активного метаболита, раминоприлата, после перорального введения 2,5 мг и 5 мг раминоприла составляет 45 %. В плазме максимальная концентрация раминоприлата, единственного активного метаболита раминоприла, достигается через 2 – 4 часа после приема раминоприла. Равновесная концентрация раминоприлата в плазме крови после применения обычных доз раминоприла один раз в сутки достигается примерно на 4-й день лечения.

Распределение

Связывание раминоприла с белками сыворотки крови составляет примерно 73 %, а раминоприлата – примерно 56 %.

Метаболизм

Раминоприл почти полностью метаболизируется до раминоприлата и до эфира дикетопиперазина, кислоты дикетопиперазина, глюкуронидов раминоприла и раминоприлата.

Выведение

Метаболиты выводятся преимущественно почками. Концентрация раминоприлата в плазме снижается в несколько фаз. Благодаря сильному связыванию с АПФ и медленному отсоединению от фермента раминоприлат характеризуется продолжительной терминальной фазой выведения при очень низких концентрациях в плазме. После приема раминоприла один раз в сутки эффективный период полувыведения раминоприлата составлял 13 – 17 ч для доз 5 – 10 мг и был более длительным для доз 1,25 – 2,5 мг. Эта разница связана со способностью фермента связывать раминоприлат насыщаемым образом.

Пациенты с почечной недостаточностью

Почечная экскреция раминоприлата снижается у пациентов с нарушенной функцией почек, а выведение раминоприлата почками пропорционально клиренсу креатинина. Это приводит к повышению концентрации раминоприлата в плазме, которая снижается медленнее, чем у пациентов с нормальной функцией почек.

Пациенты с печеночной недостаточностью

У пациентов с нарушениями функции печени метаболизм раминоприла до раминоприлата замедлялся из-за сниженной активности печеночных эстераз. Уровни раминоприла в плазме крови у этих пациентов были повышены. Максимальная концентрация раминоприлата у этих пациентов, однако, не отличается от таковой у пациентов с нормальной функцией печени.

Амлодипин

Абсорбция

После приема внутрь амлодипин хорошо абсорбируется. Максимальные уровни в крови достигаются через 6–12 часов после приема дозы. Его биодоступность не зависит от приема пищи. Абсолютная биодоступность составляет 64–80 %.

Распределение

Объем распределения препарата составляет примерно 20 л/кг. Равновесная концентрация в плазме крови (5–15 нг/мл) достигается через 7–8 дней последовательного применения один раз в сутки. Исследования in vitro показали, что 93–98 % амлодипина в кровотоке связаны с белками плазмы.

Метаболизм и выведение

Амлодипин активно метаболизируется (примерно на 90 %) в печени до неактивных производных пиридина. 10 % исходного соединения и 60 % неактивных метаболитов выводится с мочой, 20–25 % – с калом. Снижение концентрации в плазме происходит двухфазно. Терминальный период полувыведения из плазмы составляет около 35–50 часов, что согласуется с дозированием один раз в сутки. Общий клиренс составляет 7 мл/мин/кг (для пациентов с массой тела 60 кг – 25 л/ч). У пациентов пожилого возраста этот показатель составляет 19 л/ч.

Применение пациентам пожилого возраста

Время достижения максимальной концентрации амлодипина в плазме сходно у пациентов пожилого и более молодого возраста. Клиренс амлодипина обычно несколько снижен, что у пациентов пожилого возраста приводит к увеличению площади под кривой «концентрация/время» (AUC) и периода полувыведения препарата. Увеличение AUC и периода полувыведения у пациентов с застойной сердечной недостаточностью соответствовали ожидаемым для этой возрастной группы пациентов (см. раздел «Особенности применения»).

Пациенты с нарушением функции почек

Амлодипин экстенсивно биотрансформируется в неактивные метаболиты. 10 % амлодипина выделяется в неизмененном виде с мочой. Изменения концентрации амлодипина в плазме крови не коррелируют со степенью нарушения функции почек. Пациентам с нарушением функции почек можно применять обычные дозы амлодипина. Амлодипин не подвергается диализу.

Пациенты с нарушениями функции печени

Период полувыведения амлодипина является более длительным у пациентов с нарушениями функции печени.

Клинические характеристики.

Лечение артериальной гипертензии у пациентов, артериальное давление которых надлежащим образом контролируется отдельными препаратами, назначаемыми одновременно в той же дозе, что и в комбинации, но в виде отдельных таблеток.

- Одновременное применение препаратов, содержащих алискирен, при наличии у пациента сахарного диабета или умеренной или тяжелой почечной недостаточности (скорость клубочковой фильтрации (СКФ) < 60 мл/мин/1,73 м 2). - Ангионевротический отек в анамнезе (наследственный, идиопатический или ранее перенесенный ангионевротический отек при приеме ингибиторов АПФ или антагонистов рецепторов ангиотензина II). - Экстракорпоральное лечение, приводящее к контакту крови с отрицательно заряженными поверхностями. - Значительный билатеральный стеноз почечных артерий или стеноз почечных артерий единственной функционирующей почки. - Беременность или планирование беременности. - Гипотензивное или гемодинамически нестабильное состояние. - Тяжелая гипотензия. - Шок (включая кардиогенный шок). - Обструкция путей оттока из левого желудочка (например, аортальный стеноз тяжелой степени). - Гемодинамически нестабильная сердечная недостаточность после острого инфаркта миокарда. - Детский возраст. - Повышенная чувствительность к амлодипину, производным дигидропиридина, рамиприлу или любым другим ингибиторам АПФ (ангиотензинпревращающего фермента), или к любым вспомогательным веществам препарата. - Одновременное применение с сакубитрилом/валсартаном повышает риск развития ангионевротического отека. Не следует применять амлодипин/рамиприл раньше, чем через 36 часов после применения сакубитрила/валсартана (см. разделы «Особенности применения» и «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий»).

Щодо раміприлу Подвійне блокування ренін-ангіотензинової системи (РАС) ІАПФ (інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту), БРА (блокаторами рецепторів ангіотензину) або аліскіреном. Протипоказано одночасне застосування ІАПФ, включаючи раміприл, або БРА з аліскіреном пацієнтам з тяжкою або помірною нирковою недостатністю (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м 2 ). Протипоказані комбінації Застосування Сумілару у комбінації з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане пацієнтам із цукровим діабетом або помірною чи серйозною нирковою недостатністю (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м 2 ) і не рекомендоване іншим пацієнтам. Методи екстракорпоральної терапії, що призводять до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями, такі як діаліз або гемофільтрація із застосуванням деяких високопроточних мембран (наприклад поліакрилонітрильних мембран) і аферез ЛПНЩ з сульфатом декстрану, протипоказані, оскільки існує підвищений ризик розвитку тяжких анафілактоїдних реакцій. У таких випадках необхідно вирішити питання щодо використання іншого типу мембран для діалізу або застосування іншого класу антигіпертензивних препаратів. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з сакубітрилом/валсартаном протипоказане через підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку ( див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»). Лікування раміприлом слід починати лише через 36 годин після прийому останньої дози сакубітрилу/ валсартану. Лікування сакубітрилом/ валсартаном слід починати лише через 36 годин після прийому останньої дози раміприлу. Лікарські засоби, що підвищують ризик виникнення ангіоневротичного набряку Клінічні дослідження вказують на те, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) інгібіторами АПФ, антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ або аліскіреном пов’язана зі збільшенням частоти артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії, а також із погіршенням печінкової функції (включаючи гостру печінкову недостатність) у порівнянні з монотерапією. Рекомендується контролювати артеріальний тиск, функцію нирок та електролітів у пацієнтів, які приймають раміприл та інші засоби, що впливають на РАС. Застереження при застосуванні Калійзберігаючі діуретики, харчові добавки, що містять калій, або замінники солі, що містять калій Хоча концентрація калію у сироватці крові зазвичай залишається у межах норми, у деяких пацієнтів, які отримували раміприл , може спостерігатися гіперкаліємія. Калійзберігаючі діуретики (наприклад спіронолактон, тріамтерен або амілорид), х арчові добавки, що містять калій, або замінники солі з калієм можуть призвести до значного підвищення рівня калію у сироватці крові . Не рекомендується одночасне застосовування раміприлу разом з іншими лікарськими засобами, що підвищують рівень калію у сироватці крові, такими як триметоприм та ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол), оскільки відомо, що триметоприм, як і амілорид, діє як калійзберігаючий сечогінний засіб. Підвищений ризик гіперкаліємії спостерігався у пацієнтів, які одночасно приймали інгібітори АПФ та триметоприм або його фіксовану комбінацію з ко-тримоксазолом (триметоприм/сульфаметоксазол). Як що одночасного прийому не уникнути, препарати слід призначати з обережністю та з частим моніторингом рівня калію в сироватці крові. Солі калію, гепарин, калійзберігаючі діуретики та інші препарати, застосування яких пов’язане зі зростанням рівня калію в плазмі крові (зокрема антагоністи ангіотензину ІІ, триметоприм, такролімус, циклоспорин, спіронолактон, тріамтерен ). Можлива гіперкаліємія при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ, тому необхідний ретельний моніторинг рівня калію в сироватці крові. Антигіпертензивні засоби (наприклад діуретики) та інші речовини, що можуть знижувати кров’яний тиск (наприклад нітрати, трициклічні антидепресанти, анестетики, етанол у великих кількостях, баклофен, альфузозин, доксазозин, празозин, тамсулозин, теразозин). Слід очікувати підвищення ризику артеріальної гіпотензії (інформацію щодо діуретиків див. у розділі «Спосіб застосування та дози»). Вазопресорні симпатоміметики та інші речовини (наприклад ізопротеренол, добутамін, допамін, епінефрин), що можуть зменшувати антигіпертензивну дію раміприлу. Рекомендовано контролювати показники артеріального тиску. Алопуринол, імуносупресори, кортикостероїди, прокаїнамід, цитостатики та інші речовини, що можуть змінити кількість клітин крові. Підвищена імовірність гематологічних реакцій. Солі літію. Під впливом інгібіторів АПФ може зменшитися екскреція літію, що може призвести до зростання концентрації літію та збільшення токсичності. Необхідний моніторинг рівня літію. Протидіабетичні засоби, зокрема інсулін. Можливі гіпоглікемічні реакції. Рекомендовано контролювати рівень глюкози в крові. Нестероїдні протизапальні препарати та ацетилсаліцилова кислота. Слід очікувати зменшення антигіпертензивного ефекту раміприлу. Окрім цього, одночасне застосування інгібіторів АПФ та нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ) може призвести до зростання ризику погіршення функції нирок та каліємії. Ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол) У пацієнтів, які одночасно приймають ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол), може бути підвищений ризик розвитку гіперкаліємії. Збільшення частоти гіперкаліємії спостерігалось у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ та триметоприм . Лікарські засоби, що підвищують ризик виникнення ангіоневротичного набряку Одночасне застосування раміприлу з сакубітрилом/валсартаном протипоказане, оскільки може збільшити ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Застосування сакубітрилу/валсартану не слід починати раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози раміприлу. Якщо лікування сакубітрилом/валсартаном припинено, терапія раміприлом не повинна починатися раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану. Одночасне застосування інгібіторів NEP (наприклад рацекадотрилу ), інгібіторів mTOR (таких як сиролімус, еверолімус, темсиролімус), вілдагліптину та інгібіторів АПФ може збільшити ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Такі лікарські засоби слід призначати з обережністю після початку терапії. Щодо амлодипіну Вплив інших лікарських засобів на амлодипін Інгібітори CYP3A4. Одночасне застосування амлодипіну з потужними або помірними інгібіторами CYP3A4 (інгібітори протеази, азольні протигрибкові препарати, макролідні антибіотики, такі як еритроміцин або кларитроміцин, верапаміл або дилтіазем) може призводити до значного підвищення експозиції амлодипіну. Клінічна інтерпретація цих фармакокінетичних варіацій може бути більш вираженою у літніх пацієнтів. У пацієнтів, які отримують кларитроміцин у комбінації з амлодипіном, існує підвищений ризик артеріальної гіпотензії. Рекомендується ретельний моніторинг стану пацієнтів, коли амлодипін вводять одночасно з кларитроміцином. Тому може бути потрібний клінічний моніторинг і коригування дози. Індуктори CYP3A4. Одночасне застосування відомих індукторів CYP3A4 може знижувати плазмову концентрацію амлодипіну. У зв’язку з цим протягом та після комбінованої терапії, особливо з сильними індукторами CYP3A4 (зокрема рифампіцином, звіробоєм), необхідно контролювати кров’яний тиск та за необхідності скоригувати дозу. Призначати амлодипін з індукторами CYP3A4 слід із обережністю. Грейпфрут або грейпфрутовий сік. Приймати амлодипін разом із грейпфрутом або грейпфрутовим соком не рекомендується, оскільки біодоступність у деяких пацієнтів може підвищуватись, що призводить до посилення ефектів зниження кров’яного тиску. Дантролен (інфузія). У тварин спостерігається летальна шлуночкова фібриляція і серцево-судинний колапс (іноді з летальним наслідком) у зв’язку з гіперкаліємією після застосування верапамілу і внутрішньовенного введення дантролену. Через ризик гіперкаліємії рекомендується уникати одночасного застосування блокаторів кальцієвих каналів, таких як амлодипін, пацієнтам з ризиком злоякісної гіпертермії та при лікуванні злоякісної гіпертермії. Вплив амлодипіну на інші лікарські засоби Лікарські засоби з антигіпертензивними властивостями. Гіпотензивний ефект амлодипіну потенціює гіпотензивний ефект інших антигіпертензивних засобів. Аторвастатин, дигоксин, варфарин або циклоспорин. Клінічні дослідження взаємодії препарату показали, що амлодипін не впливає на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину, варфарину та циклоспорину. Симвастатин. Одночасне застосування багатократних доз 10 мг амлодипіну із 80 мг симвастатину призводило до 77 % підвищення експозиції симвастатину порівняно з самим тільки симвастатином. Пацієнтам, які отримують амлодипін, дозу симвастатину слід обмежити до 20 мг на добу. Такролімус Існує ризик підвищення рівня такролімусу в крові при одночасному застосуванні з амлодипіном. Щоб уникнути токсичності такролімусу, при супутньому застосуванні амлодипіну потрібен регулярний моніторинг рівня такролімусу в крові та у разі необхідності – корекція дозування. Циклоспорин Досліджень взаємодій циклоспорину та амлодипіну при застосуванні здоровими добровольцями або іншими групами не проводилося, за винятком застосування пацієнтами із трансплантованою ниркою, у яких спостерігалося мінливе підвищення залишкової концентрації циклоспорину (в середньому на 0–40 %). Для пацієнтів із трансплантованою ниркою, які застосовують амлодипін, слід розглянути можливість моніторингу концентрацій циклоспорину та у разі необхідності знизити дозу циклоспорину. Інгібітори mTOR Інгібітори mTOR , такі як сиролімус, темсиролімус та еверолімус, є субстратами CYP 3 A . Амлодипін є слабким інгібітором CYP 3 A . При одночасному застосуванні mTOR інгібіторів амлодипін може збільшити вплив останніх.

Раміприл Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) Подвійна блокада РААС за допомогою комбінації Сумілару з аліскіреном не рекомендована, оскільки існує підвищений ризик гіпотензії та гіперкаліємії і зміни в нирковій функції. Застосування Сумілару у комбінації з аліскіреном протипоказане пацієнтам із цукровим діабетом або нирковою недостатністю (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м 2 ). Пацієнти з особливим ризиком артеріальної гіпотензії Пацієнти із гіперактивованою ренін-ангіотензин-альдостероновою системою Пацієнти із гіперактивованою ренін-ангіотензин-альдостероновою системою мають ризик гострого вираженого падіння кров’яного тиску і погіршення ниркової функції через пригнічення АПФ, особливо коли інгібітор АПФ або супутній діуретик застосовують уперше або при першому підвищенні дози. Слід очікувати значної активації ренін-ангіотензин-альдостеронової системи і встановлювати медичний нагляд, зокрема моніторинг кров’яного тиску, у разі наявності у пацієнта: - тяжкої гіпертензії; - декомпенсованої застійної серцевої недостатності; - гемодинамічно значущого утруднення притоку та відтоку з лівого шлуночка (стенозу аортального або мітрального клапана); - однобічного стенозу ниркової артерії з другою функціонуючою ниркою; - цирозу печінки та/або асциту; - існуючого або потенційного зневоднення та/або вимивання солей (включаючи пацієнтів, що приймають діуретики); - перенесеної серйозної операції або протягом проведення анестезії речовинами, що спричиняють артеріальну гіпотензію; - транзиторної або стійкої серцевої недостатності; - після інфаркту міокарда; - ризику виникнення кардіальної або церебральної ішемії у випадку гострої гіпотензії; - літнього віку. Перед початком лікування рекомендовано скоригувати стани дегідратації, гіповолемії або надмірної втрати солей (однак у пацієнтів із серцевою недостатністю можливість проведення подібних коригуючих заходів потрібно ретельно зважити стосовно ризику виникнення об’ємного перенавантаження). Початкова стадія лікування потребує спеціального медичного нагляду. Операції Рекомендовано за можливості припинити лікування інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту, такими як раміприл, за добу до хірургічного втручання. Моніторинг ниркової функції Перед початком, під час лікування та при проведенні корекції дози, особливо у перші тижні лікування, необхідно оцінювати функцію нирок. Особливо ретельний контроль необхідний за пацієнтами з порушенням функції нирок. Існує ризик погіршення ниркової функції, насамперед у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю або після трансплантації нирки. Гіперчутливість / ангіоневротичний набряк Повідомлялося про виникнення ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, зокрема раміприл. При виникненні ангіоневротичного набряку раміприл потрібно відмінити. Одночасне застосування раміприлу з сакубітрилом/валсартаном протипоказане, оскільки може збільшити ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Застосування сакубітрилу/валсартану не слід починати раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози раміприлу. Якщо лікування сакубітрилом/валсартаном припинено, терапію раміприлом не слід починати раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та рацекадотрилу, mTOR інгібіторів (наприклад сиролімусу, еверолімусу, темсиролімусу) та вілдагліптину може збільшити ризик розвитку ангіоневротичного набряку (наприклад набряку дихальних шляхів або язика з порушенням дихання або без нього). Щодо пацієнтів, які вже отримують інгібітор АПФ, необхідна обережність при призначенні рацекадотрилу, mTOR інгібіторів (наприклад сиролімусу, еверолімусу, темсиролімусу) та вілдагліптину. Якщо розвинувся ангіоневротичний набряк, застосування раміприлу слід негайно відмінити. Слід терміново вжити заходів невідкладної допомоги. Пацієнт повинен знаходитися під наглядом протягом принаймні 12-24 години і може бути виписаний тільки після повного зникнення симптомів. Повідомлялося про виникнення кишкового ангіоневротичного набряку в пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, зокрема раміприл. У таких пацієнтів спостерігався абдомінальний біль (з нудотою або блюванням або без них). Анафілактичні реакції під час десенсибілізації Ймовірність і тяжкість анафілактичних і анафілактоїдних реакцій на отруту комах та інші алергени збільшуються при застосуванні інгібіторів АПФ. Перед проведенням десенсибілізації потрібно розглянути питання щодо тимчасового припинення лікування раміприлом. Моніторинг електролітів: гіперкаліємія У деяких пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, зокрема раміприл, спостерігається гіперкаліємія. Інгібітори АПФ можуть спричиняти гіперкаліємію через пригнічення вивільнення альдостерону. До групи ризику гіперкаліємії належать пацієнти з нирковою недостатністю, пацієнти літнього віку (> 70 років), пацієнти з неконтрольованим цукровим діабетом або ті, хто застосовує солі калію, калійзберігаючі діуретики та інші активні речовини, що підвищують рівень калію в плазмі крові (наприклад гепарин, триметоприм, ко-тримоксазол, також відомий як триметоприм/сульфаметоксазол, і особливо антагоністи альдостерону або антагоністи рецепторів ангіотензину) , або ті, у кого спостерігаються такі стани, як дегідратація, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз. Якщо одночасне застосування вищезгаданих засобів є необхідним, рекомендується проводити регулярний моніторинг рівня калію в сироватці крові. Пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, слід з обережністю застосовувати калійзберігаючі діуретики та антагоністи рецепторів ангіотензину, а також контролювати рівень калію в крові та функцію нирок. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з сакубітрилом/валсартаном протипоказане через підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку ( див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»). Лікування раміприлом слід починати лише через 36 годин після прийому останньої дози сакубітрилу/ валсартану. Лікування сакубітрилом/ валсартаном слід починати лише через 36 годин після прийому останньої дози раміприлу. Моніторинг електролітів: гіпонатріємія У деяких пацієнтів, які застосовували раміприл, спостерігався синдром порушення секреції антидіуретичного гормону з наступним розвитком гіпонатріємії. Рекомендується регулярно контролювати рівень натрію в сироватці крові в осіб літнього віку та в інших пацієнтів, які мають ризик розвитку гіпонатріємії. Нейтропенія/агранулоцитоз Про випадки нейтропенії/агранулоцитозу, а також тромбоцитопенії та анемії повідомлялося рідко, також повідомлялося про пригнічення кісткового мозку. Рекомендовано контролювати кількість лейкоцитів з метою виявлення можливої лейкопенії. Більш часто проводити моніторинг рекомендовано на початку лікування або у разі порушення функції нирок, наявності супутніх колагенових захворювань (наприклад червоного вовчака або склеродермії) або одночасного застосування інших лікарських засобів, що можуть спричинити зміни в картині крові. Расові відмінності Інгібітори АПФ з більш високою частотою спричиняють ангіоневротичний набряк у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас. Як і інші інгібітори АПФ, раміприл може бути менш ефективним для зменшення артеріального тиску у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас, можливо, завдяки більш поширеному серед таких пацієнтів з артеріальною гіпертензією стану, що характеризується низьким рівнем реніну. Кашель При застосуванні інгібіторів АПФ повідомлялося про виникнення кашлю. У типових випадках він був охарактеризований як непродуктивний, стійкий і такий, що зникає після припинення лікування. Під час диференційної діагностики кашлю необхідно брати до уваги, що кашель може бути спричинений лікуванням інгібіторами АПФ. Амлодипін Безпеку та ефективність застосування амлодипіну при гіпертензивному кризі не встановлено. Пацієнти з серцевою недостатністю. Пацієнтів із серцевою недостатністю слід лікувати обережно. У довгостроковому, з контролем плацебо, дослідженні у пацієнтів із серйозною серцевою недостатністю (клас ІІІ і IV згідно з класифікацією Нью-Йоркської кардіологічної асоціації) повідомлялось про більш високу частоту набряку легень у групі амлодипіну, ніж у групі плацебо. Пацієнтам із застійною серцевою недостатністю блокатори кальцієвого каналу, зокрема амлодипін, слід призначати з обережністю, оскільки вони можуть підвищувати ризик серцево-судинних явищ і смертності у майбутньому. Пацієнти з порушенням функції печінки У пацієнтів із порушеннями функції печінки період напіввиведення амлодипіну подовжується, а значення AUC вищі, проте рекомендацій щодо корекції дози не надається. Прийом амлодипіну слід проводити з обережністю при дозах від нижньої межі діапазону дозування як на початку лікування, так і при збільшенні дози. Пацієнтам із порушеннями функції печінки може бути потрібне повільне збільшення дози та ретельний контроль. Застосування пацієнтам літнього віку. Пацієнтам літнього віку дозу слід підвищувати обережно. Застосування при нирковій недостатності. Амлодипін можна застосовувати таким пацієнтам у звичайних дозах. Зміни концентрації амлодипіну у плазмі крові не пов’язані зі ступенем ниркової недостатності. Амлодипін не піддається діалізу. Калій у сироватці крові Інгібітори АПФ можуть спричиняти гіперкаліємію, оскільки вони пригнічують вивільнення альдостерону. Ефект, як правило, незначний у пацієнтів із нормальною функцією нирок. Однак у пацієнтів з порушеннями функції нирок та/або у пацієнтів, які приймають добавки калію (включаючи замінники солі), калійзберігаючі діуретики, триметоприм або ко-тримоксазол, також відомий як триметоприм/сульфаметоксазол, і особливо антагоністи альдостерону або блокатори рецепторів ангіотензину, гіперкаліємія може розвинутися. Калійзберігаючі діуретики та адреноблокатори рецепторів ангіотензину слід застосовувати з обережністю пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, а рівень калію та функції нирок у сироватці крові таких пацієнтів слід контролювати. Спеціальні попередження щодо допоміжних речовин Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) на капсулу, тобто, по суті, не містить натрію.

Беременность. Рамиприл. Рамиприл противопоказан во время беременности. Ингибиторы АПФ могут вызвать заболеваемость и гибель плода или новорождённого при применении беременными женщинами. Применение ингибиторов АПФ в течение II и III триместра беременности связано с фетальными и неонатальными поражениями, включая артериальную гипотензию, гипоплазию черепа у новорождённых, анурию, обратимую или необратимую почечную недостаточность и летальные случаи. Также сообщалось об олигогидрамнионе, предположительно, из-за нарушения функции почек у плода; олигогидрамнион в этой ситуации связан с контрактурами конечностей плода, черепно-лицевой деформацией и гипопластическим развитием лёгких. Также сообщалось о случаях недоношенности, задержки внутриутробного развития и открытой артериальной протоки, хотя неясно, вызваны ли они воздействием ингибиторов АПФ. Кроме того, использование ингибиторов АПФ в течение I триместра беременности связано с потенциально повышенным риском врождённых пороков развития. При подтверждении беременности применение ингибиторов АПФ следует как можно скорее прекратить и обеспечить регулярный мониторинг развития плода. Женщинам, планирующим беременность, не следует применять ингибиторы АПФ (включая рамиприл). Женщин детородного возраста следует информировать о потенциальном риске, а ингибиторы АПФ (включая рамиприл) следует назначать только после тщательного консультирования и учёта индивидуальных рисков и пользы. Препарат противопоказан к применению беременным или женщинам, планирующим забеременеть. Если беременность установлена во время терапии, приём препарата следует немедленно прекратить и, при необходимости, заменить другим лекарственным средством, разрешённым к применению беременным (см. раздел «Противопоказания»). Грудное вскармливание. В случае необходимости лечения грудное вскармливание следует прекратить. Фертильность. Сообщалось об обратимых биохимических изменениях головки сперматозоида у некоторых пациентов при применении блокаторов кальциевых каналов. Клинической информации о потенциальном влиянии амлодипина на фертильность недостаточно.

Сумилар может оказывать незначительное или умеренное влияние на способность управлять автотранспортными средствами и работать с другими механизмами. Некоторые нежелательные эффекты (например, симптомы снижения артериального давления, такие как головокружение, головная боль, утомляемость или тошнота) могут негативно влиять на способность пациента к концентрации внимания и на скорость реакции, и, следовательно, представлять риск в ситуациях, когда эта способность особенно важна (при управлении автотранспортными средствами и работе с другими механизмами). Это может происходить, в частности, в начале лечения или при переходе с других препаратов. Рекомендуется осторожность, особенно в начале лечения и при изменении дозировки.

Дозировка Рекомендуемая суточная доза составляет одну капсулу. Сумилар следует принимать один раз в день, в одно и то же время суток, во время еды или без еды. Капсулы не следует разжёвывать или измельчать. Фиксированная комбинация не приемлема для начальной терапии. При необходимости корректировки дозы можно изменить дозу Сумилара или рассмотреть возможность индивидуального титрования компонентов препарата. Капсулы следует запивать достаточным количеством жидкости (например, питьевой водой). Пациенты, принимающие диуретики Следует соблюдать осторожность у пациентов, принимающих диуретики, ввиду возможности обезвоживания и/или вымывания солей. У них следует контролировать функцию почек и уровень калия в сыворотке крови. Максимальная суточная доза – одна капсула 10 мг/10 мг. Почечная недостаточность Для того чтобы установить оптимальную начальную и поддерживающую дозу для пациентов с нарушениями функции почек, дозу следует корректировать индивидуально, применяя отдельное титрование дозы раамиприла и амлодипина (для получения дополнительной информации см. инструкции по медицинскому применению лекарственных средств, содержащих отдельные действующие вещества). Для пациентов с нарушениями функции почек суточную дозу раамиприла необходимо определять в зависимости от клиренса креатинина: – если клиренс креатинина составляет ≥ 60 мл/мин, корректировка начальной дозы не требуется; максимальная суточная доза – 10 мг; – если клиренс креатинина < 60 мл/мин и при наличии у пациента, находящегося на диализе, гипертонической болезни применение Сумилара рекомендуется только тогда, когда для пациента установлена оптимальная доза раамиприла составляет 5 мг. Максимальная суточная доза раамиприла составляет 5 мг. Пациентам, находящимся на гемодиализе, лекарственное средство следует вводить через несколько часов после гемодиализа. Коррекция дозы амлодипина не требуется пациентам с нарушениями функции почек. Амлодипин не подвергается диализу, поэтому его следует применять с особой осторожностью пациентам, находящимся на диализе. Во время терапии Сумиларом следует наблюдать за функцией почек и уровнями калия в сыворотке. При ухудшении функции почек применение Сумилара следует прекратить и заменить отдельными компонентами препарата (действующими веществами), дозы которых должным образом скорректированы. Печёночная недостаточность В данной форме препарат не применяют пациентам с нарушением функции печени. Пожилые пациенты Пожилым пациентам рекомендована наименьшая начальная доза, повышать дозу следует осторожно. Начальную дозу раамиприла нужно уменьшить, а дальнейшее титрование должно быть более постепенным, поскольку возникновение побочных эффектов более вероятно. Не рекомендуется применять Сумилар очень старым (старше 80 лет) и слабым пациентам.

Сумилар противопоказано применять детям (в возрасте до 18 лет) в связи с отсутствием данных о безопасности и эффективности.

Относительно раميa: Симптомы, связанные с передозировкой ингибиторов АПФ, могут включать чрезмерное расширение периферических сосудов (с выраженной артериальной гипотензией, шоком), брадикардию, электролитный дисбаланс и почечную недостаточность. За пациентом необходимо установить тщательное наблюдение. Лечение должно быть симптоматическим и поддерживающим. Поддерживающие мероприятия включают первичную детоксикацию (промывание желудка, приём абсорбентов) и меры по восстановлению гемодинамической стабильности, в том числе применение агонистов альфа-1-адренорецепторов или ангиотензина II (ангиотензинамида). Раميприлат, активный метаболит раميприла, в незначительной степени удаляется из общего кровотока путём гемодиализа.

Относительно амлодипина: Опыт преднамеренной передозировки препаратом у людей ограничен. Редко сообщалось о развитии некардиогенного отёка лёгких как следствия передозировки амлодипина, который может проявляться с отсроченным началом (через 24-48 часов после приёма) и требовать искусственной вентиляции лёгких. Факторами, способствующими развитию некардиогенного отёка лёгких, могут быть ранние реанимационные мероприятия (включая перегрузку жидкостью) для поддержания перфузии и сердечного выброса.

О раминаприле Наиболее частыми побочными эффектами при лечении раминаприлом являются гиперкалиемия, головная боль, головокружение, гипотензия, ортостатическая гипотензия, обморок, кашель (непродуктивный кашель), бронхит, синусит, одышка, воспаление желудочно-кишечного тракта, расстройство пищеварения, боль в животе, диспепсия, диарея, тошнота, рвота, кожная сыпь, в частности макулопапулезная, мышечные судороги, миалгия, боль в груди, утомляемость. Серьезные побочные эффекты включают гиперкалиемию, нейтропению/агранулоцитоз, панцитопению, гемолитическую анемию, инфаркт миокарда, ангионевротический отек, васкулит, бронхospазм, острый панкреатит, печеночную недостаточность, острую почечную недостаточность, гепатит, эксфолиативный дерматит, токсический эпидермальный некролиз, синдром Стивенса – Джонсона и мультиформную эритему. О амлодипине Наиболее частыми побочными эффектами при лечении амлодипином являются сонливость, головокружение, головная боль, учащенное сердцебиение, приливы, боль в животе, тошнота, отеки в области лодыжек, отеки и утомляемость. Серьезные побочные эффекты включают лейкопению, тромбоцитопению, инфаркт миокарда, фибрилляцию предсердий, желудочковую тахикардию, васкулит, острый панкреатит, гепатит, ангионевротический отек, мультиформную эритему, эксфолиативный дерматит и синдром Стивенса – Джонсона. Частота возникновения нежелательных реакций обозначалась с помощью такой условной шкалы: очень частые (≥ 1/10); частые (≥ 1/100 и < 1/10); нечастые (≥ 1/1000 и < 1/100); единичные (≥ 1/10000 и < 1/1000); редкие (< 1/10000), частота неизвестна (не может быть оценена на основе имеющихся данных). При лечении отдельно раминаприлом и амлодипином сообщалось о следующих нежелательных реакциях: Класс систем органов Частота Раминаприл Амлодипин Со стороны крови и лимфатической системы Нечастые Эозинофилия Единичные Уменьшение количества лейкоцитов (в частности нейтропения или агранулоцитоз), уменьшение количества эритроцитов, снижение уровня гемоглобина, количества тромбоцитов Редкие Лейкоцитопения, тромбоцитопения Частота неизвестна Недостаточность костного мозга, панцитопения, гемолитическая анемия Со стороны иммунной системы Редкие Аллергические реакции Частота неизвестна Анафилактические или анафилактоидные реакции, повышение уровня антинуклеарных антител Со стороны эндокринной системы Частота неизвестна Синдром неадекватной секреции антидиуретического гормона (СНСАГ) Со стороны обмена веществ и питания Частые Повышение уровня калия в крови Нечастые Анорексия, снижение аппетита Редкие Гипергликемия Частота неизвестна Снижение уровня натрия в крови Со стороны психики Нечастые Угнетенное настроение, тревожность, раздражительность, беспокойство, нарушения сна, в частности бессонница и сонливость Бессонница, изменения настроения (в частности тревожность), депрессия Единичные Спутанное состояние Спутанность сознания Частота неизвестна Нарушение внимания Со стороны нервной системы Частые Головная боль, головокружение Бессонница, головокружение, головная боль (особенно в начале лечения) Нечастые Вертиго, парестезия, агевзия, дисгевзия Тремор, дисгевзия, обморок, гипоэстезия, парестезия Единичные Тремор, нарушение равновесия Редкие Гипертония, периферическая невропатия Частота неизвестна Церебральная ишемия, в частности ишемический инсульт и транзиторная ишемическая атака, нарушение психомоторных навыков, ощущение жжения, паросмия Экстрапирамидальные нарушения Со стороны органов зрения Частые Зрительные нарушения, в частности диплопия Нечастые Зрительные нарушения, в частности нечеткость зрения Единичные Конъюнктивит Со стороны органов слуха и равновесия Нечастые Звон в ушах Единичные Ухудшение слуха, звон в ушах Со стороны сердечно-сосудистой системы Частые Артериальная гипотензия, сниженное ортостатическое артериальное давление, синкопе Сердцебиение, приливы Нечастые Ишемия миокарда, в частности стенокардия или инфаркт миокарда, тахикардия, аритмия, сердцебиение, периферический отек, приливы Артериальная гипотензия, аритмия, в частности брадикардия, желудочковая тахикардия и фибрилляция предсердий Единичные Стеноз сосудов, недостаточная перфузия, васкулит Редкие Инфаркт миокарда, васкулит Частота неизвестна Феномен Рейно Со стороны дыхательной системы Частые Непродуктивный кашель с ощущением щекотки, бронхит, синусит, одышка Одышка Нечастые Бронхоспазм, в частности обострение астмы, заложенность носа Кашель, ринит Со стороны пищеварительной системы Частые Воспаление желудочно-кишечного тракта, расстройства пищеварения, абдоминальный дискомфорт, диспепсия, диарея, тошнота, рвота Абдоминальная боль, тошнота, диспепсия, нарушения перистальтики кишечника (в частности диарея и запор) Нечастые Панкреатит (сообщалось о единичных летальных исходах при применении ингибиторов АПФ), повышение уровня ферментов поджелудочной железы, ангионевротический отек тонкого кишечника, боль в верхней части живота, гастрит, запор, сухость во рту Рвота, сухость во рту Единичные Глоссит Редкие Панкреатит, гастрит, гиперплазия десен Частота неизвестна Афтозный стоматит Нарушения печени и желчевыводящих путей Нечастые Повышенный уровень печеночных ферментов и/или конъюгированного билирубина Единичные Холестатическая желтуха, поражения гепатоцеллюлярные Редкие Гепатит*, желтуха*, повышение уровня печеночных ферментов* Частота неизвестна Острая печеночная недостаточность, холестатический или цитолитический гепатит (сообщалось о единичных летальных исходах) Со стороны кожи и её придатков Частые Сыпь, в частности макулопапулезная Нечастые Ангионевротический отек; в очень исключительных случаях – обструкция дыхательных путей вследствие ангионевротического отека, сообщалось о единичных летальных случаях вследствие непроходимости дыхательных путей через ангионевротический отек; зуд, гипергидроз Алопеция, пурпура, обесцвечивание кожи, гипергидроз, зуд, сыпь, экзантема, крапивница Единичные Эксфолиативный дерматит, крапивница, онихолизис Редкие Реакция светочувствительности Ангионевротический отек, мультиформная эритема, эксфолиативный дерматит, синдром Стивенса – Джонсона, отек Квинке, фоточувствительность Частота неизвестна Токсический эпидермальный некролиз, синдром Стивенса – Джонсона, мультиформная эритема, пузырчатка, обострение псориаза, псориазоподобный дерматит, пемфигоидная или лихеноидная экзантема или энантема, алопеция Токсический эпидермальный некролиз Со стороны опорно-двигательной системы Частые Мышечные спазмы, миалгия Отек голеней, мышечные спазмы Нечастые Артралгия Артралгия, миалгия, боль в пояснице Со стороны почек и мочевыводящих путей Нечастые Почечная недостаточность, в частности острая почечная недостаточность, повышение диуреза, ухудшение существующей протеинурии, повышение уровня мочевины крови, повышение уровня креатинина крови Нарушения мочеиспускания, ночное недержание мочи, повышенная частота мочеиспускания Со стороны репродуктивной системы и молочных желез Нечастые Временная эректильная импотенция, снижение либидо Импотенция, гинекомастия Частота неизвестна Гинекомастия Общие расстройства Частые Боль в груди, утомляемость Утомляемость, астения Нечастые Лихорадка Боль в груди, боль, дискомфорт Единичные Астения Исследования Нечастые Увеличение или уменьшение массы тела * Чаще всего вместе с холестазом. Раминаприл В ходе клинических исследований безопасности раминаприла у детей в возрасте от 2 до 16 лет установлено, что характер и степень тяжести побочных явлений схожи с таковыми у взрослых, но побочные явления у детей возникают чаще: -тахикардия, заложенность носа и ринит имеют частоту возникновения «частые» у педиатрических пациентов и «нечастые» у взрослых; -конъюнктивит имеет частоту возникновения «частые» у педиатрических пациентов и «единичные» у взрослых; -тремор и крапивница имеют частоту возникновения «нечастые» у педиатрических пациентов и «единичные» у взрослых. Общий профиль безопасности раминаприла у педиатрических пациентов существенно не отличается от такового у взрослых.

3 лет.

Хранить при температуре не выше 30 ºС. Хранить в оригинальной упаковке. Хранить в недоступном для детей месте.

По 7 капсул твёрдых в блистере, по 4 блистеров в картонной коробке.

По рецепту

Лек Фармацевтическая компания д.д./Lek Pharmaceuticals d.d.

Веровшкова 57, Любляна 1526, Словения/Verovskova 57, Ljubljana 1526, Slovenia.