Атера А 40 мг/10 мг, таблетки

ИНСТРУКЦИЯ по медицинскому применению лекарственного средства АТЕРА А (ATERA A)

действующие вещества: телмисартан, амлодипин; 1 таблетка содержит 40 мг телмисартана и 5 мг амлодипина (в виде амлодипина безилата) или 40 мг телмисартана и 10 мг амлодипина (в виде амлодипина безилата), или 80 мг телмисартана и 5 мг амлодипина (в виде амлодипина безилата), или 80 мг телмисартана и 10 мг амлодипина (в виде амлодипина безилата); вспомогательные вещества: натрия гидроксид, меглюмин, повидон К25, железа оксид желтый (Е 172) – только для таблеток по 40 мг/10 мг и 80 мг/10 мг, железа оксид красный (Е 172) – только для таблеток по 40 мг/5 мг и 80 мг/5 мг, маннит (Е 421), целлюлоза микрокристаллическая, кроспovidон, магния стеарат, крахмал прежелатинизированный, крахмал кукурузный, кремния диоксид коллоидный безводный.

Таблетки. Основные физико-химические свойства: Атера А, таблетки по 40 мг/5 мг: двухслойные таблетки, продолговатые, двояковыпуклые, от белого до почти белого цвета с одной стороны и розовые с другой стороны, допускаются незначительные вкрапления на розовой стороне; Атера А, таблетки по 40 мг/10 мг: двухслойные таблетки, продолговатые, двояковыпуклые, от белого до почти белого цвета с одной стороны и желтые с другой стороны, допускаются незначительные вкрапления на желтой стороне; Атера А, таблетки по 80 мг/5 мг: двухслойные таблетки, продолговатые, двояковыпуклые, от белого до почти белого цвета с одной стороны и розовые с другой стороны, допускаются незначительные вкрапления на розовой стороне; Атера А, таблетки по 80 мг/10 мг: двухслойные таблетки, продолговатые, двояковыпуклые, от белого до почти белого цвета с одной стороны и желтые с другой стороны, допускаются незначительные вкрапления на желтой стороне.

Блокаторы рецепторов ангиотензина II, комбинации. Телмисартан и амлодипин. Код АТХ C09D B04.

Препарат Атера А містить два антигіпертензивні компоненти із взаємодоповнюючими механізмами контролю артеріального тиску у пацієнтів з есенціальною гіпертензією: антагоніст рецепторів ангіотензину II, телмісартан , і дигідропіридиновий блокатор кальцієвих каналів, амлодипін . Комбінація цих речовин виявляє додатковий антигіпертензивний ефект, знижуючи артеріальний тиск більшою мірою, ніж кожен із цих компонентів окремо. Прийом препарату Атера А 1 раз на добу щоденно забезпечує ефективне та стійке зниження артеріального тиску протягом 24 годин у діапазоні терапевтичних доз. Телмісартан Телмісартан – специфічний та ефективний антагоніст рецепторів ангіотензину ІІ (тип АТ 1 ), що діє при пероральному застосуванні. Телмісартан з дуже високою спорідненістю заміщує ангіотензин ІІ у місці його зв’язування на рецепторах субтипу АТ 1 , що відповідають за відомі ефекти ангіотензину ІІ. Телмісартан не проявляє часткового агоністичного впливу на АТ 1 -рецептор. Телмісартан селективно зв’язує АТ 1 -рецептор. Зв’язування є довготривалим. Телмісартан не проявляє спорідненості з іншими рецепторами, включаючи АТ 2 та інші, менш вивчені АТ-рецептори. Функціональна роль цих рецепторів невідома, так само як і ефект їх можливого « надстимулювання » ангіотензином ІІ, рівень якого підвищується під впливом телмісартану . Телмісартан знижує рівень альдостерону у плазмі крові. Телмісартан не інгібує ренін у плазмі крові людини, не блокує іонні канали. Телмісартан не інгібує ангіотензинперетворювальний ензим ( кініназа ІІ), ензим, що також руйнує брадикінін . Тому не слід очікувати потенціювання побічних реакцій, опосередкованих брадикініном . У людини телмісартан у дозі 80 мг майже повністю інгібує підвищення артеріального тиску, спричиненого ангіотензином ІІ. Блокуючий ефект зберігається понад 24 години і залишається відчутним до 48 годин. Після першої дози телмісартану антигіпертензивна активність поступово проявляється протягом 3 годин. Максимальне зниження артеріального тиску зазвичай досягається через 4-8 тижнів від початку лікування та зберігається протягом довготривалої терапії. Антигіпертензивний ефект зберігається постійним понад 24 години після прийому дози, включаючи останні 4 години перед наступним прийомом, що підтверджено при амбулаторному моніторингу артеріального тиску. Співвідношення показника зниження артеріального тиску перед прийомом наступної дози до максимального зниження артеріального тиску становить більше ніж 80 % після прийому 40 мг та 80 мг у процесі плацебо-контрольованих клінічних досліджень. Існує очевидна закономірність у співвідношенні дози до часу відновлення початкового систолічного артеріального тиску. У цьому відношенні дані про діастолічний артеріальний тиск є суперечливими. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан знижує як систолічний артеріальний тиск, так і діастолічний артеріальний тиск без впливу на частоту пульсу. Вплив діуретичного та натрійуретичного ефекту препарату на його гіпотензивну дію все ще визначається. Антигіпертензивна ефективність телмісартану порівнянна з іншими лікарськими засобами, що представляють інші класи антигіпертензивних препаратів (продемонстровано клінічними дослідженнями порівняння телмісартану з амлодипіном , атенололом , еналаприлом , гідрохлоротіазидом і лізиноприлом ). При раптовому припиненні лікування телмісартаном артеріальний тиск поступово протягом кількох днів повертається до параметрів, які спостерігалися до лікування, без імовірності синдрому відміни. Під час клінічних досліджень, у яких порівнювали два антигіпертензивні препарати, частота появи сухого кашлю була значно нижчою у пацієнтів, які приймали телмісартан , ніж у пацієнтів, які отримували лікування інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ). Не слід одночасно призначати комбінацію інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II пацієнтам із діабетичною нефропатією через підвищений ризик гіперкаліємії , гострого пошкодження нирок та/або гіпотензії . Амлодипін Амлодипін – інгібітор інфлюкс -іонів кальцію дигідропіридинової групи (блокатор повільних кальцієвих каналів або антагоніст іонів кальцію), пригнічує трансмембранне проникнення іонів кальцію у гладкі м’язи серця та судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну зумовлений безпосередньою розслаблювальною дією на гладкі м’язи судин, що зумовлює зменшення периферичного судинного опору і призводить до зниження артеріального тиску. Експериментальні дані вказують на те, що амлодипін зв’язується з дигідропіридиновими і недигідропіридиновими точками зв’язування. Амлодипін є відносно судинноселективним , з більшим впливом на клітини гладких м’язів судин, ніж на клітини серцевих м’язів. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією дозування 1 раз на добу щоденно забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску як у положенні лежачи, так і в положенні стоячи протягом 24-годинного інтервалу. Через повільний початок дії амлодипін не спричиняє гострої гіпотензії . У пацієнтів з артеріальною гіпертензією з нормальною функцією нирок терапевтичні дози амлодипіну призводили до зниження резистентності судин нирок і до збільшення швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ) та ефективного потоку плазми крові у нирках без зміни фракції фільтрації або протеїнурії. Амлодипін не асоціювався з будь-якими побічними метаболічними ефектами або змінами рівня ліпідів у плазмі крові, тому його можна застосовувати пацієнтам з астмою, цукровим діабетом та подагрою. Пацієнти із серцевою недостатністю З клінічних досліджень відомо, що амлодипін не погіршує клінічного перебігу захворювання у пацієнтів з ІІ-ІV класом серцевої недостатності за класифікацією Нью-Йоркської Асоціації серця (NYHA), що оцінювався толерантністю до фізичного навантаження, показниками фракції викиду лівого шлуночка та сукупністю клінічних симптомів. У довгостроковому плацебо-контрольованому дослідженні з прийому амлодипіну пацієнтами з ІІІ-ІV класом серцевої недостатності за класифікацією NYHA без клінічних симптомів або об’єктивних ознак, що вказують на ішемічну хворобу серця, на тлі прийому стабільних доз інгібіторів АПФ, препаратів наперстянки та діуретиків амлодипін не продемонстрував впливу на загальний рівень летальності від серцево-судинних захворювань. У цій же популяції прийом амлодипіну був асоційований з більшою кількістю повідомлень про випадки набряку легень, незважаючи на відсутність суттєвої різниці у прогресуванні СН порівняно з групою плацебо. Телмісартан / амлодипін У восьмитижневому багатоцентровому рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні з участю пацієнтів із гіпертензією від помірного до тяжкого ступеня (середній рівень діастолічного артеріального тиску, виміряного у положенні сидячи ≥ 95 рт . ст. та ≤ 119 мм. рт . ст.) застосування комбінації телмісартан / амлодипін призводило до зниження діастолічного та систолічного артеріального тиску та більш швидкого досягнення контролю показників порівняно з відповідними компонентами при застосуванні їх як монотерапії . Застосування комбінації телмісартан / амлодипін продемонструвало дозозалежні зниження у систоло-діастолічних показниках артеріального тиску у терапевтичному діапазоні доз – 21,8/ -16,5 мм. рт . ст. (40 мг/5 мг), -22,1/-18,2 мм. рт . ст. (80 мг/5 мг), -24,7/-20,2 мм. рт . ст. (40 мг/10 мг) та 26,4/-20,1 мм. рт . ст. (80 мг/10 мг). Більшість антигіпертензивних ефектів було досягнуто у межах двох тижнів від початку лікування. Отримані середні значення систолічного/діастолічного артеріального тиску у комбінованій терапії, що містить 5 мг амлодипіну , були порівнянними або дещо вищими, ніж у групі амлодипіну 10 мг, та асоціювалися зі значно нижчою кількістю набряків. Автоматичне амбулаторне вимірювання тиску, яке проводили у підгрупі пацієнтів, підтвердило результати, що спостерігалися при клінічному зниженні систолічного і діастолічного артеріального тиску послідовно протягом 24-годинного періоду дозування. У багатоцентровому рандомізованому подвійному сліпому активному контрольованому дослідженні з участю пацієнтів із гіпертензією від помірного до тяжкого ступеня, стан яких не був належним чином контрольований при застосуванні амлодипіну в дозі 5 мг, отримували лікування комбінацією телмісартан / амлодипін у дозуванні 40 мг/5 мг або 80 мг/5 мг або амлодипін як монотерапію у дозуванні 5 мг або 10 мг. Після 8 тижнів лікування кожна з комбінацій була статистично суттєво ефективнішою, ніж обидві дози амлодипіну як монотерапія при зниженні систолічного та діастолічного артеріального тиску при застосуванні амлодипіну в дозі 5 мг і 10 мг та більш високими показниками контролю над діастолічним артеріальним тиском порівняно з монотерапією . Показники виникнення набряків були значно нижчими при застосуванні комбінації телмісартан / амлодипін у дозуванні 40 мг/5 мг та 80 мг/5 мг порівняно зі застосуванням амлодипіну в дозі 10 мг. В іншому багатоцентровому рандомізованому подвійному сліпому активному контрольованому дослідженні з участю пацієнтів із гіпертензією від помірного до тяжкого ступеня, стан яких не був належним чином контрольований при застосуванні амлодипіну в дозі 10 мг, застосовували комбінацію телмісартан / амлодипін (40 мг/10 мг або 80 мг/10 мг) або амлодипін як монотерапію (10 мг). Після 8 тижнів ефект від лікування при застосуванні кожної з комбінацій був статистично більш вагомим, ніж від монотерапії амлодипіном при зниженні систолічного та діастолічного артеріального тиску, і підвищував рівень нормалізації діастолічного артеріального тиску порівняно з монотерапією . У двох відповідних відкритих довгострокових обсерваційних дослідженнях, проведених протягом 6 місяців, ефект від застосування комбінації телмісартан / амлодипін зберігався протягом досліджуваного періоду. Крім того, було продемонстровано, що у деяких пацієнтів, у яких не вдалося досягти адекватного контролю артеріального тиску за допомогою застосування комбінації телмісартан / амлодипін у дозуванні 40 мг/10 мг, зниження артеріального тиску вдавалося додатково досягти при збільшенні доз шляхом титрування до 80 мг/10 мг.

Фармакокинетика фиксированной комбинации

Скорость и объём абсорбции препарата эквивалентны биодоступности телмисартана и амлодипина, применяемых отдельными таблетками.

Абсорбция. Всасывание телмисартана быстрое, хотя абсорбированные количества различаются. Средняя абсолютная биодоступность телмисартана составляет приблизительно 50 %. При приёме телмисартана во время еды снижение площади под кривой «концентрация в плазме-время» (AUC 0-∞) для телмисартана варьирует от приблизительно 6 % (доза 40 мг) до приблизительно 19 % (доза 160 мг). Через 3 часа после приёма концентрация в плазме крови одинакова, независимо от того, принимали ли телмисартан натощак или с едой. После перорального применения терапевтических доз амлодипин хорошо абсорбируется с достижением максимального уровня в крови через 6-12 часов после приёма препарата. Абсолютная биодоступность составляет от 64 % до 80 %. Приём пищи не влияет на биодоступность амлодипина.

Распределение. Телмисартан в значительной мере связывается с белками плазмы крови (>99,5 %), главным образом с альбумином и альфа-1 кислым гликопротеином. Средний объём распределения (V dss) составляет приблизительно 500 л. Объём распределения амлодипина составляет приблизительно 21 л/кг. Исследования in vitro показали, что приблизительно 97,5 % амлодипина, циркулирующего в общем кровотоке, связывается с белками плазмы крови у пациентов с артериальной гипертензией.

Биотрансформация. Телмисартан метаболизируется путём конъюгации до глюкуронида исходного вещества. Фармакологическая активность конъюгата не установлена. Амлодипин экстенсивно (приблизительно 90 %) метаболизируется в печени до неактивных метаболитов.

Выведение. Телмисартан характеризуется биэкспоненциальной фармакокинетикой с терминальным периодом полувыведения > 20 часов. Максимальная концентрация в плазме крови (C max) и в меньшей степени AUC возрастают непропорционально дозе. Нет данных о клинически значимой кумуляции телмисартана при применении в рекомендуемой дозе. У женщин концентрации в плазме крови были выше, чем у мужчин, без значимого влияния на эффективность. После перорального применения и внутривенного введения телмисартан почти полностью выводится с калом, главным образом в виде неизменённого соединения. Кумулятивная почечная экскреция составляет < 1 % дозы. Общий плазменный клиренс (Cl tot) высокий (приблизительно 1000 мл/мин) по сравнению с потоком крови через печень (приблизительно 1500 мл/мин). Выведение амлодипина из плазмы крови двухфазное, с конечным периодом полувыведения приблизительно 30-50 часов, что соответствует дозированию 1 раз в сутки. Стабильные уровни в плазме крови достигаются после длительного применения в течение 7-8 дней. С мочой выводится 10 % амлодипина в неизменённом виде и 60 % в виде метаболитов амлодипина.

Линейность/нелинейность. Не ожидается, что небольшое уменьшение AUC для телмисартана вызовет снижение терапевтической эффективности. Нет никакой линейной взаимосвязи между дозами и уровнями в плазме крови. C max и в меньшей степени AUC увеличиваются непропорционально при дозах выше 40 мг. Амлодипин имеет линейную фармакокинетику.

Особые категории больных

Дети (в возрасте до 18 лет). Данные о фармакокинетике у детей отсутствуют.

Пол. Наблюдалась разница в концентрациях телмисартана в плазме крови. C max и AUC были соответственно приблизительно в 3 и 2 раза больше у женщин, чем у мужчин.

Пациенты пожилого возраста. Фармакокинетика телмисартана не отличается у молодых пациентов и пациентов пожилого возраста. Время достижения максимальной концентрации амлодипина в плазме крови одинаково у пациентов пожилого возраста и у молодых пациентов. У пациентов пожилого возраста клиренс амлодипина имеет тенденцию к снижению, что приводит к увеличению AUC и периода полувыведения препарата.

Нарушение функции почек. У пациентов с лёгкими, умеренными и тяжёлыми нарушениями функции почек наблюдалось удвоение концентраций телмисартана в плазме крови. Однако у пациентов с почечной недостаточностью, находящихся на диализе, наблюдались более низкие концентрации препарата в плазме крови. Телмисартан в значительной мере связывается с белками плазмы крови у пациентов с почечной недостаточностью и не выводится при диализе. Период полувыведения у пациентов с нарушениями функции почек не меняется. Нарушения функции почек не оказывают значимого влияния на фармакокинетику амлодипина.

Нарушение функции печени. Фармакокинетические исследования у пациентов с нарушениями функции печени продемонстрировали увеличение абсолютной биодоступности телмисартана примерно до 100 %. Период полувыведения телмисартана не меняется у пациентов с нарушениями функции печени. У пациентов с печеночной недостаточностью был снижен клиренс амлодипина, что приводило к увеличению AUC примерно на 40–60 %.

Клинические характеристики.

Лечение эссенциальной гипертензии у взрослых. Дополнительная терапия. Лекарственный препарат Атера А назначать взрослым пациентам, у которых артериальное давление не контролируется адекватно амлодипином или телмисартаном. Заместительная терапия. Взрослые пациенты, принимающие телмисартан и амлодипин в отдельных таблетках, вместо этого могут принимать таблетки Атера А, которые содержат такие же дозы компонентов.

Повышенная чувствительность к действующим веществам, к производным дигидропиридина или к любому вспомогательному веществу лекарственного средства. Период беременности или планирования беременности (см. раздел «Применение в период беременности или кормления грудью»). Период кормления грудью. Обструктивные билиарные нарушения и тяжелая печеночная недостаточность. Шок (включая кардиогенный шок). Обструкция выносящего отдела левого желудочка (например, стеноз аорты высокой степени). Гемодинамически нестабильная сердечная недостаточность после острого инфаркта миокарда. Одновременное применение телмисартана / амлодипина с препаратами, содержащими алискирен, у пациентов с сахарным диабетом или нарушениями функции почек (СКФ ˂ 60 мл/мин/1,73 м 2). Детский возраст до 18 лет.

Під час клінічних досліджень не спостерігалося жодних взаємодій двох компонентів цієї фіксованої комбінації доз. Взаємодії, характерні для комбінації Дослідження взаємодії з іншими препаратами не проводили. Слід враховувати при супутньому застосуванні Інші антигіпертензивні лікарські засоби. Ефект зниження артеріального тиску при застосуванні препарату АТЕРА А може посилюватися при супутньому застосуванні інших антигіпертензивних лікарських засобів. Лікарські засоби з потенціалом до зниження артеріального тиску. На основі фармакологічних властивостей можна очікувати, що деякі лікарські засоби можуть посилити гіпотензивні ефекти всіх антигіпертензивних препаратів, включаючи даний лікарський засіб, наприклад баклофен , аміфостин , нейролептики або антидепресанти. До того ж ортостатична гіпотензія може посилитися внаслідок вживання алкоголю. Кортикостероїди (системне застосування). Зниження антигіпертензивного ефекту. Взаємодії, пов’язані з телмісартаном Супутнє застосування не рекомендується Калійзберігаючі діуретики або добавки калію. Антагоністи рецепторів ангіотензину II, такі як телмісартан , послаблюють спричинену діуретиком втрату калію. Калійзберігаючі діуретики , наприклад спіронолактон , еплеренон , триамтерен або амілорид , добавки калію чи замінники солі, що містять калій, можуть призвести до значного підвищення калію в сироватці крові. Якщо показано супутнє застосування через підтверджену гіпокаліємію , то їх слід приймати з обережністю та з частим моніторингом рівня калію у сироватці крові. Літій. Відомі випадки оборотного зростання концентрації літію в сироватці крові та підвищення токсичності під час супутнього прийому літію з інгібіторами АПФ та антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ, включаючи телмісартан . Якщо призначення цієї комбінації вважається необхідним, під час супутнього застосування слід уважно контролювати рівень літію в сироватці крові. Інші антигіпертензивні засоби, що впливають на ренін-ангіотензин- альдостеронову систему (РААС). Клінічні дані показали, що подвійна блокада РААС за допомогою комбінованого застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену пов’язана з більш високою частотою таких побічних явищ як артеріальна гіпотензія , гіперкаліємія і зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність), порівняно із застосуванням одного лікарського засобу, що впливає на РААС. Супутнє застосування, що потребує обережності Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ). Терапія НПЗЗ (зокрема ацетилсаліцилова кислота у режимі протизапального дозування, інгібітори ЦОГ-2 і неселективні НПЗЗ) можуть зменшити антигіпертензивний ефект антагоністів рецепторів ангіотензину II. У деяких пацієнтів із порушеннями функції нирок (наприклад, у пацієнтів зі зневодненням або пацієнтів літнього віку з порушеннями функції нирок) супутній прийом антагоністів рецепторів ангіотензину II та лікарських засобів, що пригнічують циклооксигеназу , може призвести до додаткового порушення функції нирок, включаючи можливу гостру ниркову недостатність, яка зазвичай є оборотною. Тому таку комбінацію слід вводити з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Пацієнти повинні вживати адекватну кількість рідини. Також необхідно забезпечити проведення ретельного контролю функції нирок на початку поєднаної терапії та протягом лікування. Раміприл . У процесі одного дослідження одночасне застосування телмісартану і раміприлу призвело до збільшення у 2,5 раза AUC 0-24 і C max раміприлу та раміприлату . Клінічна значущість цього спостереження невідома. Одночасне застосування, яке слід враховувати Дигоксин . При одночасному застосуванні телмісартану і дигоксину спостерігалося середнє збільшення C max дигоксину у плазмі крові (на 49 %) та мінімальної концентрації (на 20 %). На початку застосування, у разі коригування дози та припинення прийому телмісартану слід проводити моніторинг рівнів дигоксину для їх підтримання у межах терапевтичного діапазону. Взаємодії, пов’язані з амлодипіном Супутнє застосування, що потребує обережності Інгібітори CYP3A4. При супутньому застосуванні інгібітора CYP3A4 еритроміцину молодим пацієнтам та дилтіазему пацієнтам літнього віку концентрація амлодипіну у плазмі крові збільшилася відповідно на 22 % та 50 %. Однак клінічна значущість цього спостереження не визначена. Не можна виключити, що потужні інгібітори CYP3A4 ( кетоконазол , ітраконазол , ритонавір) можуть збільшувати концентрацію амлодипіну у плазмі крові більшою мірою, ніж дилтіазем . Амлодипін слід з обережністю застосовувати разом з інгібіторами CYP3A4. Однак не повідомляли про жодні побічні реакції, притаманні такій взаємодії. Індуктори CYP3A4. Kонцентрація амлодипіну в плазмі крові може змінюватись після одночасного застосування відомих індукторів CYP3A4. Тому слід проводити моніторинг артеріального тиску і корегувати дозу з урахуванням одночасного прийому цих лікарських засобів як впродовж, так і після супутнього лікування, особливо це стосується сильних індукторів CYP3A4 (наприклад, рифампіцину , звіробою звичайного ( Hypericum perforatum )). Грейпфрут або грейпфрутовий сік. Супутнє застосування 240 мл грейпфрутового соку з разовою пероральною дозою 10 мг амлодипіну 20 здоровим добровольцям не показало значного впливу на фармакокінетичні властивості амлодипіну . Одночасне застосування амлодипіну з грейпфрутом або грейпфрутовим соком досі не рекомендується, оскільки у деяких пацієнтів може підвищуватися біодоступність амлодипіну , що призведе до збільшення антигіпертензивного ефекту. Супутнє застосування, яке слід враховувати Такролімус . Існує ризик підвищення рівня такролімусу в крові при одночасному застосуванні з амлодипіном , однак фармакокінетичний механізм цієї взаємодії повністю не встановлений. Для уникнення токсичності такролімусу при застосуванні амлодипіну пацієнту, який отримує такролімус , потрібно проводити регулярний моніторинг рівня такролімусу в крові та, у разі необхідності, корекцію дозування. Циклоспорин . Дослідження взаємодії циклоспорину та амлодипіну при застосуванні здоровим добровольцям або в інших групах не проводили, за винятком застосування пацієнтам із трансплантованою ниркою, у яких спостерігалося мінливе підвищення залишкової концентрації циклоспорину (в середньому на 0 % – 40 %). Для пацієнтів із трансплантованою ниркою, які застосовують амлодипін , слід розглянути необхідність моніторингу рівня циклоспорину і, у разі необхідності, зменшити дозу циклоспорину . Симвастатин. Одночасне тривале застосування амлодипіну зі симвастатином у дозі 80 мг призводило до збільшення розподілу симвастатину до 77 % порівняно із застосуванням симвастатину окремо. Тому пацієнтам, які застосовують амлодипін , дозу симвастатину слід обмежити до 20 мг на добу. Інші. Амлодипін безпечно застосовували з дигоксином , варфарином , аторвастатином , силденафілом , лікарськими засобами для зниження кислотності (алюмінію гідроксидом, магнію гідроксидом, симетиконом ), циметидином , антибіотиками та пероральними гіпоглікемічними лікарськими засобами. При застосуванні комбінації амлодипіну та силденафілу кожен препарат незалежно впливав на зниження артеріального тиску.

Беременность. Не следует начинать терапию антагонистами рецепторов ангиотензина II (АРА II) во время беременности. Пока продолжение терапии АРА II считается необходимым, пациенты, планирующие беременность, должны перейти на альтернативное антигипертензивное лечение, если установлен профиль безопасности для применения во время беременности. При подтверждении беременности приём АРА II следует немедленно прекратить и при необходимости начать альтернативную терапию (см. разделы «Противопоказания» и «Применение в период беременности или кормления грудью»). Нарушение функции печени. Телмисартан выводится преимущественно с желчью. У пациентов с обструктивными билиарными нарушениями или печеночной недостаточностью приём препарата может привести к снижению клиренса телмисартана. Кроме того, как и для всех антагонистов кальция, у пациентов с нарушениями функции печени период полувыведения амлодипина удлиняется, и рекомендации по дозированию не установлены. Пациенты с обструктивными билиарными нарушениями. Приём препарата пациентам с обструктивными билиарными нарушениями противопоказан. Пациенты с печеночной недостаточностью. Пациентам с легкой и средней степенью печеночной недостаточности препарат Атера А следует принимать с осторожностью. При тяжёлой печеночной недостаточности применение препарата противопоказано. Ангионевротический отёк кишечника. Сообщалось о случаях ангионевротического отёка кишечника у пациентов, принимавших блокаторы рецепторов ангиотензина II (см. раздел «Побочные реакции»). У этих пациентов наблюдались боль в животе, тошнота, рвота и диарея. Симптомы проходили после отмены блокаторов рецепторов ангиотензина II. Если диагностирован ангионевротический отёк кишечника, применение телмисартана следует прекратить и провести соответствующий мониторинг до полного исчезновения симптомов. Вазоренальная гипертензия. Существует повышенный риск возникновения тяжёлой артериальной гипотензии и почечной недостаточности, если пациентов с двусторонним стенозом почечной артерии или стенозом артерии единственной функционирующей почки лечат препаратами, влияющими на РААС. Почечная недостаточность и трансплантация почки. При приёме таблеток Атера А пациентам с нарушениями функции почек рекомендуется проводить периодический мониторинг уровня калия и креатинина в сыворотке крови. Опыта применения препарата пациентам с недавно перенесённой трансплантацией почки нет. Телмисартан и амлодипин не выводятся из организма с помощью диализа. Внутрисосудистая гиповолемия. Симптоматическая гипотензия, особенно после приёма первой дозы, может возникнуть у пациентов со сниженным объёмом циркулирующей крови и/или уровнем натрия, что возникает вследствие чрезмерной терапии диуретиками, ограничения соли при поступлении с пищей, диареи или рвоты. Необходимо скорректировать такие состояния перед приёмом телмисартана. При появлении артериальной гипотензии во время приёма препарата пациенту следует придать горизонтальное положение и, при необходимости, провести внутривенную инфузию физиологического раствора. После стабилизации артериального давления лечение можно продолжить. Двойная блокада РААС. Имеются данные, что одновременное применение ингибиторов АПФ, блокаторов рецепторов ангиотензина II или алискирена повышает риск возникновения артериальной гипотензии, гиперкалиемии и снижения функции почек (включая острую почечную недостаточность). Поэтому не рекомендуется двойная блокада РААС путём комбинированного применения ингибиторов АПФ, блокаторов рецепторов ангиотензина II или алискирена. Если одновременное применение считается абсолютно необходимым, оно должно осуществляться только под наблюдением специалиста и при условии частого тщательного мониторинга функции почек, электролитов и артериального давления. Не следует одновременно применять ингибиторы АПФ и блокаторы рецепторов ангиотензина II пациентам с диабетической нефропатией. Другие состояния, требующие стимуляции РААС. У пациентов, у которых сосудистый тонус и функция почек зависят главным образом от активности РААС (например, у пациентов с хронической сердечной недостаточностью или с основной болезнью почек, включая стеноз почечной артерии), применение лекарственных средств, влияющих на эту систему, ассоциируется с острой артериальной гипотензией, гиперазотемией, олигурией, редко – с острой почечной недостаточностью. Первичный альдостеронизм. Пациенты с первичным альдостеронизмом в целом не реагируют на лечение антигипертензивными препаратами, действующими путём подавления РААС. Поэтому назначать им телмисартан не рекомендуется. Стеноз аортального и митрального клапанов, обструктивная гипертрофическая кардиомиопатия. Как и другие вазодилататоры, с особой осторожностью следует применять лекарственное средство пациентам, у которых диагностирован стеноз аортального или митрального клапана или обструктивная гипертрофическая кардиомиопатия. При аортальном стенозе высокой степени приём препарата противопоказан. Нестабильная стенокардия, острый инфаркт миокарда. Нет никаких данных о применении препарата Атера А при нестабильной стенокардии и во время и в течение одного месяца после инфаркта миокарда. Сердечная недостаточность. В ходе долгосрочного плацебо-контролируемого исследования с участием пациентов с сердечной недостаточностью неишемической этиологии III и IV степени по классификации Нью-Йоркской ассоциации сердца (NYHA) применение амлодипина ассоциировалось с повышенным количеством сообщений об отёке лёгких, несмотря на отсутствие значимой разницы по частоте случаев ухудшения сердечной недостаточности по сравнению с плацебо. Пациенты с диабетом, получающие инсулин или сахароснижающие препараты. У таких пациентов при лечении телмисартаном может развиться гипогликемия. Поэтому у таких пациентов следует контролировать уровень глюкозы; коррекция дозы инсулина или сахароснижающих препаратов может быть показана при необходимости. Гиперкалиемия. Применение лекарственных средств, влияющих на РААС, может вызвать гиперкалиемию. Гиперкалиемия может иметь летальный исход у пациентов пожилого возраста, у пациентов с почечной недостаточностью, у больных сахарным диабетом, у пациентов, которые одновременно принимают другие лекарственные средства, способные повысить уровень калия в крови, и/или у пациентов с интеркуррентными заболеваниями. Перед принятием решения о сопутствующем применении лекарственных средств, влияющих на РААС, следует оценить соотношение пользы/риска. Основными факторами риска гиперкалиемии, требующими внимания, являются: сахарный диабет, нарушения функции почек, пожилой возраст (˃70 лет). Комбинация с одним или более лекарственными средствами, влияющими на РААС, и/или добавками калия. Лекарственными средствами или терапевтическими классами лекарственных средств, которые могут спровоцировать гиперкалиемию, являются заменители соли, содержащие калий, калийсберегающие диуретики, ингибиторы АПФ, антагонисты рецепторов ангиотензина II, НПВП, включая селективные ингибиторы ЦОГ-2, гепарин, иммунодепрессанты (циклоспорин или такролимус) и триметоприм. Сопутствующие явления, в частности обезвоживание, острая сердечная декомпенсация, метаболический ацидоз, нарушения функции почек, внезапное ухудшение состояния почек (например, инфекционные заболевания), клеточный лизис (например, острая ишемия конечностей, рабдомиолиз, тяжёлая травма). У данной категории пациентов рекомендуется проводить тщательный мониторинг уровня калия в сыворотке крови. Прочее. Как и при применении других антигипертензивных лекарственных средств, чрезмерное снижение артериального давления у пациентов с ишемической кардиомиопатией или ишемической болезнью сердца может привести к инфаркту миокарда или инсульту. Данное лекарственное средство содержит менее 1 ммоль (23 мг)/дозу натрия, то есть практически не содержит натрия.

Беременность

Лекарственное средство противопоказано беременным женщинам или женщинам, планирующим забеременеть. Если во время применения лекарственного средства Атера А подтверждается беременность, его применение необходимо немедленно прекратить и заменить другим лекарственным средством, разрешённым к применению беременным.

Телмисартан

Применение антагонистов рецепторов ангиотензина II противопоказано в период беременности. Исследования телмисартана на животных продемонстрировали репродуктивную токсичность. Пока длительная терапия с помощью антагонистов рецепторов ангиотензина II считается необходимой, пациентки, планирующие беременность, должны перейти на альтернативное антигипертензивное лечение, имеющее установленный профиль безопасности для применения в период беременности. При подтверждении беременности приём антагонистов рецепторов ангиотензина II следует немедленно прекратить и начать альтернативную терапию.

Известно, что лечение антагонистами рецепторов ангиотензина II во II и III триместрах беременности вызывает у человека фетотоксичность (снижение функции почек, олигогидрамнион, ретардацию окостенения черепа) и неонатальную токсичность (почечную недостаточность, артериальную гипотензию, гиперкалиемию). Если антагонисты рецепторов ангиотензина II применялись во II триместре беременности, рекомендуется провести ультразвуковое исследование функции почек и черепа. Состояние новорождённых, матери которых принимали антагонисты рецепторов ангиотензина II, следует тщательно контролировать на предмет артериальной гипотензии.

Амлодипин

Данные об ограниченном применении в период беременности не указывают на то, что амлодипин или другие антагонисты кальциевых рецепторов оказывают вредное влияние на здоровье плода. Однако может существовать риск продлённых родов.

Период грудного вскармливания

Амлодипин выделяется в грудное молоко. Соотношение дозы, получаемой новорождённым от матери, в межквартильном диапазоне оценивают как 3-7 %, максимум 15 %. Действие амлодипина на младенцев неизвестно. Поскольку нет информации о применении телмисартана в период грудного вскармливания, применять препарат Атера А в этот период противопоказано, следует перейти на альтернативную терапию с лучше установленным профилем безопасности.

Фертильность

Данных контролируемых клинических исследований с применением фиксированной комбинации доз или отдельных компонентов препарата нет. Отдельных исследований репродуктивной токсичности с применением комбинации телмисартана и амлодипина не проводили. В доклинических исследованиях не наблюдалось влияния телмисартана на мужскую и женскую фертильность. Аналогично, не сообщалось о влиянии амлодипина на мужскую и женскую фертильность. При применении блокаторов кальциевых каналов в доклинических исследованиях и исследованиях in vitro наблюдались обратимые биохимические изменения головки сперматозоида, которые могут нарушать процесс оплодотворения. Клинической значимости установлено не было.

Данный лекарственный препарат оказывает умеренное влияние на скорость реакции при управлении автомобилем или работе с другими механизмами. Пациентов следует проинформировать, что во время лечения возможны такие побочные реакции, как синкопе, сонливость, головокружение или вертиго. Поэтому рекомендуется соблюдать осторожность при управлении автомобилем или работе с другими механизмами. Если у пациентов возникают такие побочные реакции, им следует избегать потенциально опасных работ, таких как управление автомобилем или работа с другими механизмами.

Способ применения Препарат Атера А можно принимать независимо от приёма пищи. Рекомендуется запивать таблетки небольшим количеством жидкости.

Дозирование Рекомендуемая доза препарата Атера А составляет 1 таблетку в сутки. Максимальная рекомендуемая доза – 1 таблетка Атера А 80 мг/10 мг в сутки. Препарат Атера А предназначен для длительного лечения. Не рекомендуется применение амлодипина с грейпфрутом или грейпфрутовым соком, поскольку биодоступность может повыситься у некоторых пациентов, что приведёт к увеличению антигипертензивного эффекта.

Дополнительная терапия Таблетки Атера А 80 мг/10 мг можно принимать пациентам, у которых артериальное давление адекватно не контролируется с помощью таблеток Атера А 40 мг/10 мг или таблеток Атера А 80 мг/5 мг. Таблетки Атера А 80 мг/5 мг можно принимать пациентам, у которых артериальное давление адекватно не контролируется с помощью таблеток Атера А 40 мг/5 мг. Таблетки Атера А 40 мг/10 мг можно принимать пациентам, у которых артериальное давление адекватно не контролируется амлодипином 10 мг. Таблетки Атера А 40 мг/5 мг можно принимать пациентам, у которых артериальное давление адекватно не контролируется амлодипином 5 мг. Титрование отдельных доз компонентов (амлодипина и телмисартана) рекомендуется перед переходом к фиксированной комбинации. Если клинически показано, можно рассмотреть вопрос о прямом переходе с монотерапии на фиксированную комбинацию. Пациентов, принимавших 10 мг амлодипина и имевших любые побочные реакции, ограничивающие дозу, например отёк, можно перевести на приём таблеток Атера А 40 мг/5 мг 1 раз в сутки ежедневно, снижая дозу амлодипина без уменьшения общего ожидаемого антигипертензивного ответа.

Заместительная терапия Пациенты, принимающие телмисартан и амлодипин отдельными таблетками, вместо этого могут принимать препарат Атера А, который содержит соответствующие дозы указанных компонентов в одной таблетке, 1 раз в сутки ежедневно, например, для удобства или соблюдения режима лечения.

Особые категории пациентов Пациенты пожилого возраста. Не требуется корректировка доз для пациентов пожилого возраста. Имеется ограниченная информация о применении препарата пациентам пожилого возраста. Пациенты с нарушениями функции почек. Не требуется корректировка доз для пациентов с легкими и умеренными нарушениями функции почек. Опыт применения препарата пациентам с тяжёлой почечной недостаточностью или пациентам, находящимся на гемодиализе, ограничен. Таким пациентам следует применять препарат Атера А с осторожностью, поскольку амлодипин и телмисартан не выводятся из организма с помощью диализа. Пациенты с нарушениями функции печени. Следует с осторожностью назначать препарат пациентам с легкими и умеренными нарушениями функции печени. Доза телмисартана не должна превышать 40 мг в сутки. Применение препарата противопоказано пациентам с тяжёлой печёночной недостаточностью.

Не применять в педиатрической практике. Безопасность и эффективность применения препарата детям в возрасте до 18 лет не установлены. Данные отсутствуют.

Симптомы. Ожидаемые признаки и симптомы передозировки соответствуют усиленным фармакологическим эффектам. Наиболее выраженными проявлениями передозировки телмисартаном считают артериальную гипотензию и тахикардию; также сообщали о брадикардии, головокружении, повышении уровня креатинина в сыворотке крови и острой почечной недостаточности. Передозировка амлодипином может привести к чрезмерному расширению периферических сосудов и, возможно, к рефлекторной тахикардии. Сообщалось о выраженной и, возможно, продолжительной системной гипотензии, включая шок с летальным исходом. Редко сообщалось о развитии некардиогенного отёка лёгких как следствия передозировки амлодипином, который может проявляться с отсроченным началом (через 24-48 часов после приёма) и требовать искусственной вентиляции лёгких. Факторами, способствующими развитию некардиогенного отёка лёгких, могут быть ранние реанимационные мероприятия (включая перегрузку жидкостью) для поддержания перфузии и сердечного выброса.

Лечение. За состоянием пациента следует тщательно наблюдать, лечение должно быть симптоматическим и поддерживающим. Терапевтические мероприятия зависят от времени, прошедшего после применения препарата, и тяжести симптомов. Предлагаемые мероприятия включают стимуляцию рвоты и/или промывание желудка. Активированный уголь может быть полезен при передозировке как телмисартаном, так и амлодипином. Необходимо постоянно проверять уровень электролитов и креатинина в сыворотке крови. При появлении артериальной гипотензии пациенту следует придать горизонтальное положение, приподняв нижние конечности, быстро провести коррекцию объёма крови и солевого баланса. Необходимо проводить поддерживающую терапию. Внутривенное введение кальция глюконата может быть эффективным для устранения эффектов блокады кальциевых каналов. Телмисартан и амлодипин не выводятся с помощью гемодиализа.

Побочные реакции распределены по частоте следующим образом: очень часто (≥ 1/10); часто (от ≥ 1/100 до < 1/10); нечасто (от ≥ 1/1000 до < 1/100); редко (от ≥ 1/10000 до < 1/1000); очень редко (< 1/10000); частота неизвестна (невозможно оценить на основе имеющихся данных). В каждой группе по частоте побочные реакции представлены в порядке уменьшения степени проявлений. Классификация по системам и органам Атера А Телмисартан Амлодипин Инфекции и инвазии Нечасто инфекции верхних дыхательных путей, включая фарингит и синусит, инфекции мочевыводящих путей, включая цистит Редко цистит сепсис, включая летальный исход 1 Со стороны крови и лимфатической системы Нечасто анемия Редко тромбоцитопения, эозинофилия Очень редко лейкопения, тромбоцитопения Со стороны иммунной системы Редко повышенная чувствительность, анафилактическая реакция Очень редко повышенная чувствительность Нарушения метаболизма и пищеварения Нечасто гиперкалиемия Редко гипогликемия (у пациентов с сахарным диабетом) Очень редко гипергликемия Психические нарушения Нечасто изменение настроения Редко депрессия, тревожность, бессонница спутанность сознания Со стороны нервной системы Часто головокружение Нечасто сонливость, мигрень, головная боль, парестезия Редко синкопе, периферическая нейропатия, гипестезия, дисгевзия, тремор Очень редко экстрапирамидный синдром Со стороны органов зрения Нечасто нарушения зрения Редко расстройства зрения Со стороны органов слуха и равновесия Нечасто головокружение (вертиго), шум в ушах Со стороны сердечной системы Нечасто брадикардия, усиленное сердцебиение Редко тахикардия Очень редко инфаркт миокарда, аритмия, желудочковая тахикардия, фибрилляция предсердий Со стороны сосудистой системы Нечасто артериальная гипотензия, ортостатическая гипотензия, приливы Очень редко васкулит Со стороны дыхательной системы, органов грудной клетки и средостения Нечасто кашель, одышка, ринит Очень редко интерстициальная болезнь легких 3 Со стороны желудочно-кишечного тракта Нечасто боль в животе, диарея, тошнота, метеоризм, нарушение перистальтики кишечника Редко рвота, гипертрофия десен, диспепсия, сухость во рту, дискомфорт в желудке Очень редко панкреатит, гастрит Со стороны печени и желчевыводящих путей Редко нарушение функции печени, расстройство функции печени 2 Очень редко гепатит, желтуха, повышение уровня ферментов печени (в большинстве случаев является следствием холестаза) Со стороны кожи и подкожной клетчатки Нечасто зуд, гипергидроз, алопеция, пурпура, обесцвечивание кожи, гипергидроз Редко экзема, эритема, высыпания, ангионевротический отек (с летальным исходом), лекарственная сыпь, токсическая кожная сыпь, крапивница Очень редко ангионевротический отек, мультиформная эритема, крапивница, эксфолиативный дерматит, синдром Стивенса-Джонсона, фоточувствительность Частота неизвестна токсический эпидермальный некролиз Со стороны опорно-двигательной системы и соединительной ткани Нечасто артралгия, спазмы мышц (судороги в ногах), миалгия Редко боль в спине, боль в конечностях (боль в ногах), боль в сухожилии (симптомы, похожие на проявления тендинита) Со стороны почек и мочевыводящих путей Нечасто нарушение функции почек, включая острую почечную недостаточность, нарушение мочеиспускания, полакиурия Редко никтурия Со стороны репродуктивной системы и молочных желез Нечасто эректильная дисфункция, гинекомастия Общие нарушения и реакции в месте введения Часто периферический отек Нечасто астения, боль в груди, усталость, отек, боль Редко недомогание, гриппоподобное заболевание По данным исследований Нечасто повышение уровня ферментов печени, повышение уровня креатинина в крови, увеличение массы тела, уменьшение массы тела Редко повышение уровня мочевой кислоты в крови, повышение уровня креатинфосфокиназы в крови, снижение уровня гемоглобина 1: явление может быть случайным или связанным с механизмом, который пока неизвестен; 2: большинство случаев нарушения функции печени/заболеваний печени наблюдались при применении препарата в постмаркетинговый период у пациентов-японцев; у таких пациентов чаще, чем у других, наблюдались следующие побочные реакции; 3: при применении телмисартана в постмаркетинговом периоде сообщали о случаях интерстициальной болезни легких (преимущественно интерстициальная пневмония и эозинофильная пневмония). Описание отдельных побочных реакций: сообщалось о случаях ангионевротического отека кишечника после применения блокаторов рецепторов ангиотензина II (см. раздел «Особенности применения»). Сообщения о подозреваемых побочных реакциях Сообщения о подозреваемых побочных реакциях после регистрации лекарственного средства играют важную роль. Это позволяет продолжать наблюдение за соотношением пользы и риска применения лекарственного средства. Работники сферы здравоохранения должны сообщать о любых подозреваемых побочных реакциях.

2 лет.

Хранить в оригинальной упаковке для защиты от света. Хранить в недоступном для детей месте.

По 14 таблеток в блистере, по 2 блистера в картонной упаковке.

За рецептом

Фармацевтический завод «Польфарма» С. А., Польша/ Pharmaceutical Works «Polpharma» S. A., Poland.

Ул. Пельплиньска 19, 83-200 Старогард Гданьски, Польша/ 19, Pelplinska Str ., 83-200 Starogard Gdanski , Poland .